Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Цуркана М.І. (головуючий); Калашнікової О.В.; Стрелець Т.Г., секретар судового засідання - Наумець О.В.;

за участю: представника позивача - Горб С.А.; представника відповідача - Корчинської М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіт-Люкс" до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України та Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві, про скасування рішення та стягнення коштів, що переглядається за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіт-Люкс" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року,

У вересні 2013 року ТОВ "Софіт-Люкс" (Товариство) звернулося до суду з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міністерства доходів і зборів України (Митниця) та Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві про скасування рішення про визначення митної вартості та стягнення коштів.

Зазначали, що оскаржуваним рішенням Митниці від 15 липня 2013 року визначено митну вартість ввезеного позивачем товару (світильники побутові електричні) за шостим (резервним) методом, та відмовлено у прийнятті митної декларації у зв'язку з таким коригуванням.

Посилаючись на те, що надали митному органу усі необхідні документи, що підтверджують достовірність визначення митної вартості за ціною контракту, просили скасувати рішення Митниці від 15 липня 2013 року № 100250000/2013/600384/2 та стягнути 48 538,20 грн надмірно сплачених митних платежів.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2013 року позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, а у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Заслухавши доповідача, представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що відповідно до зовнішньоекономічного контракту з фірмою "ZHEJIIANG FIRSD GROUP CO., LTD" (Китай) у липні 2013 року позивачем ввезено на митну територію України партію побутових електричних світильників (Magnum PFL50 2*36W та Delux FMI LED 10, 10W, IP65). Задекларована позивачем митна вартість, обчислена за ціною договору з додаванням вартості транспортних витрат, склала 28 978 доларів США.

На підтвердження заявленої вартості, окрім митної декларації, Товариство надало Митниці такі документи: зовнішньоекономічний контракт з додатковими угодами; міжнародну автомобільну накладну (CMR); коносамент; бухгалтерський документ, що підтверджує вартість товару; рахунки-фактури (інвойси) від продавця та перевізника; довідку про транспортні витрати; пакувальний лист; довідку про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна; інформацію про позитивні результати здійснення санітарно-епідеміологічного контролю товару; інформацію про позитивні результати здійснення радіологічного контролю товару транспортних засобів; копію митної декларації країни відправлення; декларацію про відповідність; сертифікат походження товару.

В процесі консультацій з декларантом, Митницею повідомлено про невідповідність вимог коносаменту вимогам українського законодавства (відсутня адреса відправника). Тому декларанту запропоновано надати додаткові документи, перелік яких відтворює зміст частини третьої статті 53 Митного кодексу України.

На виконання цієї вимоги позивачем надано прайс-листи виробника товарів, висновок експертної організації про якісні та вартісні характеристики товару; калькуляцію ціни виробника товару; виписки з бухгалтерської документації; копії сторінок каталогу виробника.

Попри надані документи, Митницею відмовлено у прийнятті декларації, винесено оскаржуване рішення про коригування митної вартості (в частині товару Magnum PFL50 2*36W). Скориговано його вартість з 23 166 доларів США до 48 056,62 долара США із застосуванням шостого (резервного) методу на підставі відомостей Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби.

Митниця обґрунтувала свої рішення тим, що артикул товару, зазначений у інвойсі та прайс-листах виробника різняться: Magnum PFL 50 2*36W та Magnum PFL50 Т8 2*36W відповідно. Також зазначено, що позивач не здійснив перекладу копії митної декларації країни відправлення. Крім того, підставою для сумніву у задекларованій вартості, Митниця вказала ту обставину, що інвойс на партію товару не був відправлений разом із самим товаром.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції, виходив з того, що подані позивачем документи не викликають сумніву щодо достовірності контрактної вартості товару.

Скасувавши це рішення та відмовивши у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що сумнів митного органу ґрунтується на розбіжностях у поданих декларантом документах, тому рішення про коригування вартості є правомірним.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з такими висновками апеляційного суду не погоджується.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу (МК) України від 13 березня 2012 року № 4496-VI митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом.

Відповідно до частини третьої статті 54 МК України за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно з частиною шостою статті 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Частиною сьомою статті 54 МК України передбачено, що у разі, якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Таким чином, законодавець запропонував таку конструкцію регулювання митних відносин, якою презюмується правильність визначення митної вартості декларантом, у випадку, якщо не доведено інше.

Згідно з положеннями частин першої та другої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є декларація митної вартості, зовнішньоекономічний договір (контракт), рахунок-фактура (інвойс), банківські платіжні документи (якщо рахунок сплачено); інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи; копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

За правилами частини третьої цієї ж статті у разі якщо зазначені документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); виписку з бухгалтерської документації; ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Таким чином, право митного органу на витребування додаткових документів не є абсолютним, а виникає за наявності хоча б однієї з таких підстав: надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З наведеним висновком кореспондуються положення пункту 2 частини п'ятої статті 54 Митного кодексу України, за змістом якої Митниця має право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості лише у випадках, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що сумнів митного органу у задекларованій позивачем вартості є необґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, первинною підставою для такого сумніву та, як наслідок, витребування додаткових документів, Митницею названо невідповідність вимог коносаменту вимогам українського законодавства (відсутня адреса відправника).

Колегія суддів вважає, що за належного оформлення інших документів ця обставина не може свідчити про заниження митної вартості товару.

В той же час, Товариством на вимогу Митниці подано пакет додаткових документів, зокрема висновок експертної організації, яким встановлена правильність задекларованої ціни. Подальша відмова у митному оформленні свідчить про формальний підхід відповідача до консультацій з декларантом.

Як вбачається з оскаржуваного рішення про коригування вартості, в подальшому Митниця зазначила про інші суперечності у поданих документах. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність таких сумнівів.

Зокрема, посилання Митниці на невідповідність артикулів товару у інвойсі та прайс-листах виробника вбачаються формальними, оскільки у прайс-листах виробника немає окремого товару Magnum PFL 50 2*36W. За таких обставин, відсутність у назві товару, що вказаний в інвойсі, літери та цифри "Т8", вбачається технічною та незначною помилкою.

Нездійснення Товариством перекладу копії митної декларації країни відправлення також не може бути підставою для сумніву у задекларованій митній вартості товару. Колегія суддів зазначає, що митний орган в процесі консультацій міг запропонувати здійснити такий переклад, у разі, якщо відомості декларації відправлення необхідні для підтвердження заявленої вартості. З урахуванням того, що подання копії митної декларації країни відправлення є не обов'язком, а правом декларанта, відсутність її перекладу не може розцінюватись як підстава для сумніву у контрактній вартості товару.

Крім того, як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, ненаправлення оригіналу інвойсу разом з партією товару відповідає вимогам контракту, згідно пункту 4.7 якого продавець може направити документи окремо, через 5 днів після відвантаження товару. Оскільки на момент здійснення декларування інвойс подано Митниці, посилання на вищевказану обставину вбачається безпідставним.

Колегія суддів також звертає увагу на обов'язок Митниці, передбачений пунктом 3 частини четвертої статті 54 МК України, надавати декларанту письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування.

Вимоги наведеної статті кореспондуються зі змістом частини п'ятої статті 7 Генеральної угоди з тарифів і торгівлі від 30 жовтня 1947 року, за правилами якої базис і методи визначення вартості товарів, які підпадають під обкладання митом чи іншими зборами або імпортні чи експортні обмеження, основані на вартості товару чи регульовані будь-яким способом на основі вартості, повинні бути стабільними і оприлюдненими достатньою мірою для того, щоб надати можливість комерсантам з достатньою впевненістю оцінити вартість товарів для митних цілей.

В матеріалах справи відсутня будь-яка інформація щодо способу, яким здійснено коригування та відомості про декларації, які при цьому використовувались. Саме по собі посилання Митниці на застосування резервного методу коригування не може вважатись доказом правильності його проведення. Викладене є підставою стверджувати, що відповідач, в порушення вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірності свого рішення.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про незаконність здійснення коригування вартості є обґрунтованим.

В той же час, неможливо погодитися з його висновком про стягнення переплати митних платежів.

Відповідно до статті 301 МК України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України (2755-17) .

Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

З системного аналізу Податкового кодексу України (2755-17) вбачається, що повернення коштів здійснюється за заявою платника. Оскільки Товариство не зверталось до Митниці із заявою про повернення коштів, та, відповідно, не отримувало відмови, підстав для задоволення позову в цій частині вимог немає.

Відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Софіт-Люкс" задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2014 року скасувати. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 листопада 2013 року в частині задоволених вимог про повернення надміру сплачених сум податку на додану вартість та ввізного мита скасувати. Ухвалити в цій частині вимог нове рішення про відмову в задоволенні позову. В решті - рішення суду першої інстанції залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та в порядку, встановленими статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.