Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді Головчук С.В. (суддя-доповідач), суддів Загороднього А.Ф., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим

на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року

у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим (далі - ГУ ПФУ в АР Крим) до ОСОБА_4 про стягнення коштів,

У травні 2011 року ГУ ПФУ в АР Крим звернулося до суду з адміністративним позовом про стягнення переплати з пенсії. В обґрунтування своїх вимог зазначало, що при проведенні перевірки було встановлено, що з 2002 року ОСОБА_4 призначено пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ" (2262-12) (далі - Закон № 2262-ХІІ (2262-12) ). Проте, в цей же період відповідач отримувала ще одну пенсію, призначену відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ). Посилаючись на те, що законом не передбачено можливості отримувати одночасно різні державні пенсії, а в добровільному порядку відповідач відмовився повернути зайво виплачені кошти за період з 05 лютого 2002 року по 31 січня 2011 року, позивач просив стягнути з ОСОБА_4 заборгованість у сумі 58971,65 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28 липня 2011 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ГУ ПФУ в АР Крим заборгованість у сумі 58971,65 грн.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28 липня 2011 року та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ГУ ПФУ в АР Крим порушує питання про скасування рішення апеляційного суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, зокрема положень статей 60, 65 Закон № 2262-ХІ. Вказує, що суд не дав належної оцінки обставинам справи та дійшов помилкового висновку про відсутність у ГУ ПФУ в АР Крим права для стягнення переплачених сум пенсій.

ОСОБА_4 в запереченнях на касаційну скаргу посилається на те, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, судом правильно встановлені факти, досліджені докази та наведені обґрунтовані висновки. Вказує, що факт недобросовісності в її діях відсутній, а тому, за умовами статті 1215 Цивільного кодексу України, підстав для повернення зайво сплачених сум пенсій немає. Просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судами встановлено, що з 13 березня 2002 року ОСОБА_4 призначено пенсію у зв'язку з втратою годувальника на доньку ОСОБА_5 відповідно до Закону № 1058-IV (1058-15) , яку їй виплачувало УПФУ в Бахчисарайському районі АР Крим.

Одночасно, з 14 березня 2002 року відповідачу призначено цей же вид пенсії відповідно до Закону № 2262-ХІІ (2262-12) , яку до 01 січня 2007 року їй виплачувало Управління по роботі з особовим складом Головного управління податкової міліції Державної податкової адміністрації України, а з 2007 року - ГУ ПФУ в АР Крим. Вказану пенсію ОСОБА_4 продовжувала отримувати до 31 січня 2011 року.

При проведенні у 2010 році перевірки бази даних за списками "можливих двійників" позивачем встановлено, що ОСОБА_4 з 2002 по 2011 роки отримувала дві пенсії, призначені за Законами № 1058-IV (1058-15) та № 2262-ХІІ (2262-12) , у зв'язку з чим виникла переплата на суму 58971,65 грн за період з 05 лютого 2002 року по 31 січня 2011 року.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідно до статті 7 Закону № 2262-ХІІ, відповідач не має права на одночасне отримання двох різних пенсій, а тому в силу положень статті 65 Закону № 2262-ХІІ переплачена сума пенсії, призначеної за цим законом, підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь ГУ ПФУ в АР Крим за весь період з 2002 по 2011 роки.

Скасовуючи рішення суду та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не має права на стягнення заборгованості, оскільки існуюча переплата грошових коштів по сплаті пенсії за втратою годувальника виникла по пенсії, призначеної за Законом № 1058-IV (1058-15) , яку виплачувало УПФУ в Бахчисарайському районі.

Проте з такими висновками погодитись неможливо.

Як видно із матеріалів справи, у лютому 2011 року ГУ ПФУ в АР Крим та УПФУ в Бахчисарайському районі АР Крим одночасно призупинили виплату ОСОБА_4 пенсії по втраті годувальника до з'ясування обставин (а.с. 50,139-140).

Однак, з квітня 2011 року УПФУ в Бахчисарайському районі АР Крим поновило відповідачу виплату призначеної за Законом № 1058-IV (1058-15) пенсії (а.с.141-144).

Отже, висновки апеляційного суду про те, що ГУ ПФУ в АР Крим продовжує виплачувати ОСОБА_4 пенсію за Законом № 2262-ХІІ (2262-12) не відповідають фактичним обставинам та спростовуються матеріалами справи.

Правові підстави стягнення надміру виплачених коштів визначені статтею 60 Закону № 2262-ХІІ, відповідно до частини 1 якої пенсіонери зобов'язані повідомляти органам пенсійного забезпечення про обставини, що спричиняють зміну розміру пенсії або припинення її виплати. В разі невиконання цього обов'язку і одержання у зв'язку з цим зайвих сум пенсії, пенсіонери повинні відшкодувати органу пенсійного забезпечення заподіяну шкоду.

Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера (подання документів із свідомо неправдивими відомостями, неподання відомостей про зміни у складі його сім'ї тощо), можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень органу, який призначає пенсію, чи суду (частина 2 статті 60 Закону № 2262-ХІІ).

Із змісту наведеної норми закону видно, що стягнення зайво виплачених сум коштів допускається за умови зловживань з боку пенсіонера.

Проте, вирішуючи спір, суди не звернули уваги на вимоги закону, не перевірили обставин, за яких ОСОБА_4 призначалась та виплачувалась пенсія у зв'язку із втратою годувальника, та не діли оцінку характеру її дій.

Крім того, вирішуючи спір у липні 2011 року, суд першої інстанції не звернув уваги, що ГУ ПФУ в АР Крим заявило вимоги про стягнення заборгованості за 2002-2011 роки.

Частинами 1, 2 статті 99 КАС України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При цьому, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала (стаття 100 КАС України).

В матеріалах справи відсутні відомості щодо дати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, вирішуючи спір, суди не звернули уваги на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду без поважних причин, не з'ясували коли розпочався перебіг строку звернення до суду та не дослідили питання щодо поважності обставин, що перешкоджали позивачу своєчасно звернутись до суду за захистом своїх прав в межах шестимісячного строку.

Відповідно до статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні (частина 1 статті 220 КАС України).

Згідно з частиною 2 статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28 липня 2011 року та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.