Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді Головчук С.В. (суддя-доповідач), суддів Загороднього А.Ф., Черпака Ю.К.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної пенітенціарної служби України

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 квітня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року

у справі за позовом ОСОБА_4 до Державного департаменту України з питань виконання покарань про визнання дій протиправними,

У листопаді 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними рішень відповідача від 08 липня 2010 року та від 26 серпня 2010 року в частині відмови позивачу використовувати персональний комп'ютер (ноутбук) для навчання та отримання освіти, перебуваючи в місцях позбавлення волі, під контролем адміністрації установи; зобов'язання відповідача створити засудженому ОСОБА_4 необхідні умови для самоосвіти для чого надати можливість використовувати для навчання персональний комп'ютер (ноутбук) під контролем адміністрації установи; визнати протиправними дії відповідача в частині: підписання відповіді вих.№ 3/1/2-Г-3295 від 08 липня 2010 року (за результатами розгляду заяви позивача від 10 червня 2010 року) не керівником Держдепартаменту або особою, яка виконує його обов'язки, а заступником керівника Держдепартаменту Близнюком В.В.; не роз'яснення у відповіді вих. № 3/1/2-Г-3295 від 08 липня 2010 року (за результатами розгляду заяви позивача від 10 червня 2010 року) порядку оскарження прийнятого рішення; визнати протиправними дії Державного департаменту України з питань виконання покарань щодо підписання відповіді вих.№ 3/2-Г-4042 від 26 серпня 2010 року (за результатами розгляду скарги від 28 липня 2010 року) не керівником Держдепартаменту, або особою, яка виконує його обов'язки, а керівником Департаменту Кисловим О.І.; визнання протиправними дій щодо ненадання позивачу документів після розгляду скарги від 28 липня 2010 року чи його представнику в строк, встановлений законодавством.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 квітня 2011 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними рішення (відповідь) Державного департаменту України з питань виконання покарань від 08 липня 2010 року № 3/1/2-Г-3295 та від 26 серпня 2010 року № 3/2-Г-4042. Визнано протиправними дії Державного департаменту України з питань виконання покарань в частині не роз'яснення у рішенні вих. № 3/1/2-Г-3295 від 08 липня 2010 року (за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 від 10 червня 2010 року) порядку оскарження прийнятого рішення; зобов'язано Державний департамент України з питань виконання покарань повторно розглянути питання, порушені засудженим ОСОБА_4 у заяві від 08 червня 2010 року та скарзі від 26 липня 2010 року, і прийняти у порядку і строки, встановлені законодавством, обґрунтоване рішення, про яке повідомити ОСОБА_4 Зобов'язано Державний департамент України з питань виконання покарань повернути ОСОБА_4 документи, додані до скарги від 26 липня 2010 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Державної пенітенціарної служби України (правонаступника Державного департаменту України з питань виконання покарань) порушується питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначає, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано, що згідно із додатком 9 до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 року № 275 (z1277-03) засудженим заборонено зберігати, зокрема, комп'ютерну техніку.

Відповідно до статті 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що заборона щодо використання комп'ютерної техніки суперечить нормам Конституції (254к/96-ВР) та Кримінально-виконавчому кодексу України (1129-15) .

Проте, такі висновки судів помилкові.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є засудженими і відбуває покарання у вигляді позбавлення волі в Менській виправній колонії № 91 Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань у Чернігівській області.

Позивач виявив бажання отримати освіту та звернувся з листом від 08 червня 2010 року до Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань, в якому просив надати йому персональний комп'ютер (ноутбук) для дистанційної форми навчання в Міжнародному інституті економіки та менеджменту за напрямком "Основи роботи на персональному комп'ютері".

Державний департамент України з питань виконання покарань листом від 08 липня 2010 року № 3/1/2-Г-3295 за підписом заступника начальника Департаменту охорони, нагляду та безпеки Близнюка В.В. відмовив позивачу у використанні ним персонального комп'ютеру з метою отримання освіти з посиланням на Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 року № 275 (z1277-03) та положення Кримінально-виконавчого кодексу України (1129-15) .

26 липня 2010 року позивач повторно звернувся до Голови Державного департаменту України з питань виконання покарань зі скаргою, в якій просив забезпечити його право на освіту шляхом надання можливості навчатися на персональному комп'ютері за дистанційною формою навчання у Міжнародному інституті економіки та менеджменту за напрямком "Основи роботи на персональному комп'ютері". Крім того, позивач у скарзі зазначив про невідповідність рішення відповідача від 08 липня 2010 року № 3/1/2-Г-3295 в частині відмови у реалізації права позивача на освіту, оскільки чинним законодавством України передбачено право кожного громадянина на освіту.

Листом від 26 серпня 2010 року за № 3/2-Г-4042, за підписом начальника Держдепартаменту охорони, нагляду та безпеки Державного департаменту України з питань виконання покарань Кислова О.І., позивача повідомлено, що професійно-технічні училища окремих виховних та виправних колоній забезпечені персональними комп'ютерами, однак, зазначені комп'ютери використовуються адміністрацією цих установ лише для отримання засудженими початкових навичок роботи на комп'ютері у складі учбових груп та під постійним контролем викладачів, а тому відсутня можливість надання позивачу персонального комп'ютера для використання в індивідуальному порядку.

Відмовляючи позивачу у наданні дозволу на використання для навчання персонального комп'ютера (ноутбука), відповідач посилався на положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 року № 275 (z1277-03) (далі - Правила).

У відповідності до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Гарантіями пункту 1 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

Правовий статус засуджених визначається Главою 2 Кримінально-виконавчого кодексу (1129-15) (далі - КВК) України. Частиною другою статті 7 КВК України встановлено: засуджені користуються всіма правами людини і громадянина, передбаченими Конституцією України (254к/96-ВР) , за виключенням обмежень, встановлених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Порядок і умови відбування покарання у виді позбавлення волі регулюється розділом ІІІ КВК України (1129-15) . Відповідно до частини 7 статті 102 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) перелік і кількість предметів і речей, які засуджені можуть мати при собі, визначається нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. Зазначений перелік заборон та обмежень згідно КВК України (1129-15) є виключним. Зберігання засудженими при собі грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати в колоніях, не допускається.

Права і обов'язки засуджених до позбавлення волі визначені статтею 107 КВК України, частиною 4 якої (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено заборону придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в колонії.

Згідно із пунктом 29 Правил засудженим забороняється, зокрема, придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до використання в установах (додаток 9 до цих Правил).

У додатку 9 Правил встановлено перелік предметів, виробів і речовин, зберігання яких засудженим заборонено. Зокрема це будь-яка теле-, радіо-, аудіо- та відеоапаратура, аудіо- та відеокасети (за винятком: гучномовець - один на житлову секцію, телевізор - один на відділення або на жилу секцію), радіоелектронні засоби, призначені для передавання чи приймання радіосигналів (мобільні телефони, пейджери тощо), комп'ютерна техніка, друкарські машинки, розмножувальні прилади.

Аналіз змісту наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що обмеження щодо використання комп'ютерної техніки, особами, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі, встановлені Правилами, відповідають змісту прав і свобод позивача, встановлених КВК України (1129-15) .

Отже, вирішуючи спір, суди помилково вважали, що заборона щодо використання комп'ютерної техніки суперечить нормам Конституції (254к/96-ВР) та КВК України (1129-15) , а тому дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

В іншій частині судові рішення сторонами не оскаржуються, а тому колегія суддів їх не перевіряє.

На підставі статті 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Враховуючи викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу Державної пенітенціарної служби України задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 квітня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2012 року скасувати в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправними дій та зобов'язання забезпечити використання персональним комп'ютером, ухваливши в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В іншій частині рішення судів залишити без змін.

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.