2а-7242/11/2670 Про стягнення бюджетної заборгованості за кредитами - 24.07.2014 Прийняття

Державна податкова інспекція у Шевченківському районі м. Києва (далі по тексту - позивач, ДПІ у Шевченківському районі м. Києва) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державного комітету України з державного та матеріального резерву (далі по тексту - відповідач) про стягнення на користь Державного бюджету України заборгованість у розмірі 139810933,11 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2011, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2012, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 28.11.2003 між Українською аграрною біржею (первісний кредитор) та Міністерством фінансів України (новий кредитор) укладено угоду № 130-04/108 про уступку права вимоги, відповідно до умов якої первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу в сумі вартості сільгосппродукції, поставленої до державного резерву у 1999 - 2000 роках сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання, які отримали сільськогосподарську техніку американської фірми "Кейс Корпорейшн" за рахунок кредитів США, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України та нового кредитора, і наданих первісному кредитору (надалі іменуються "Кредити"), належне первісному кредиторові, і стає кредитором Державного комітету з державного матеріального резерву (далі іменується - "Боржник" (відповідач) за обов'язками, які підтверджуються зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.1998 № 2057 (2057-98-п) . За цією угодою новий кредитор одержує замість первісного кредитора право вимоги від боржника сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 2.1 цієї Угоди.

Відповідно до п. 2.1 Угоди уступка права вимоги, передбачена цією угодою, за зобов'язаннями боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 24746678,37 грн., що становить вартість поставленої сільськогосподарської продукції до державного резерву згідно з п. 3 постанови Кабінету міністрів України від 23.12.1998 № 2057 (2057-98-п) загальним обсягом 70812,915 тон або 79784,437 тон в перерахунку на пшеницю м'яку 3-го класу.

Згідно з п. 4.1 Угоди первісний кредитор підтверджує поставку сільськогосподарської продукції боржнику зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву, що підписані первісним кредитором та боржником.

В матеріалах справи наявний реєстр від 28.11.2003 зведених актів передачі приймання сільськогосподарської продукції в рахунок погашення заборгованості за кредитами за цінами та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2003 № 735 (735-2003-п) , який підписаний Українською аграрною біржею, Державним комітетом з державного матеріального резерву, погоджений Міністерством фінансів України та Міністерством аграрної політики України, відповідно до якого вартість поставленої продукції становить 24746678,37 грн.

Також 28.11.2003 між Українським державним концерном по матеріально - технічному і сервісному забезпеченню агропромислового комплексу "Украгротехсервіс" (первісний кредитор) та Міністерством фінансів України (новий кредитор) укладено угоду № 130-04/109 про уступку права вимоги, відповідно до умов якої первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу в сумі вартості сільгосппродукції, поставленої до державного резерву у 1999-2000 роках сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання, які отримали сільськогосподарську техніку американської фірми "Джон Дір" за рахунок кредитів США, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України та нового кредитора, і наданих первісному кредитору (далі іменуються "Кредити"), належне первісному кредиторові, і стає кредитором Державного комітету з державного матеріального резерву (далі іменується "Боржник" (відповідач) за обов'язками, які підтверджуються зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1999 № 76 (76-99-п) . За цією угодою новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від Державного комітету з державного матеріального резерву сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 2.1 цієї Угоди.

Відповідно до п. 2.1 Угоди уступка права вимоги, передбачена цією угодою, за зобов'язаннями боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 7694567,25 грн., що становить вартість поставленої сільськогосподарської продукції до державного резерву згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 22.01.1999 № 76 (76-99-п) загальним обсягом 16972,06 тон або 2528,72 тон в перерахунку на пшеницю м'яку 3-го класу.

Згідно з п. 4.1 Угоди первісний кредитор підтверджує поставку сільськогосподарської продукції боржнику зведеними актами про передачу - приймання зерна до державного резерву, що підписані первісним кредитором та боржником.

В матеріалах справи наявний реєстр № 1 від 22.05.2003 зведених актів передачі - приймання сільськогосподарської продукції в рахунок погашення заборгованості за кредитами за цінами та на умовах, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2003 № 735 (735-2003-п) , який підписаний Українським державним концерном "Украгротехсервіс", Державним комітетом з державного матеріального резерву. Міністерством фінансів України та Міністерством аграрної політики України поставлено продукцію на 7694567,25 грн.

03.12.2003 між Корпорацією "Українська універсальна агропромислова біржа "Украгропромбіржа" (первісний кредитор) та Міністерством фінансів України (новий кредитор) укладена угода № 130-04/111 про уступку права вимоги, відповідно до умов якої первісний кредитор уступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги боргу в сумі вартості сільгосппродукції, поставленої до державного резерву у 1998-2000 роках сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання, які отримали сільськогосподарську техніку американської фірми "Джон Дір"за рахунок кредитів США, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України та нового кредитора, і наданих первісному кредитору (надалі іменуються "Кредити"), належне первісному кредиторові, і стає кредитором Державного комітету з державного матеріального резерву (далі іменується "Боржник" (відповідач) за обов'язками, які підтверджуються зведеними актами про передачу - приймання зерна до державного резерву згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.1998 № 2057 (2057-98-п) . За цією угодою новий кредитор одержує замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати грошової суми в розмірі, визначеному в п. 2.1 цієї Угоди.

Відповідно до п. 2.1 Угоди уступка права вимоги, передбачена цією угодою, за зобов'язаннями боржника від первісного кредитора до нового кредитора визначена сторонами в сумі 45166045,29 грн., що становить вартість поставленої сільськогосподарської продукції до державного резерву згідно з п. 3 постанови Кабінету міністрів України від 23.12.1998 № 2057 (2057-98-п) загальним обсягом 145790,584 тон або 150565,934 тон в перерахунку на пшеницю м'яку 3-го класу.

Згідно п. 4.1 Угоди первісний кредитор підтверджує поставку сільськогосподарської продукції боржнику зведеними актами про передачу-приймання зерна до державного резерву, що підписані первісним кредитором та боржником.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що до Міністерства фінансів України відповідно до вищенаведених угод перейшло право вимоги у Державного комітету України з державного та матеріального резерву заборгованості на загальну суму 77607290,91 грн., відповідно останній, є боржником у спірних правовідносинах, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

З такою позицією судів попередніх інстанцій, колегія суддів не може в повній мірі погодитись, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 17 Бюджетного кодексу України в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14.12.1995 № 1002 "Про порядок відшкодування збитків державного бюджету, що виникли внаслідок настання гарантійних випадків за іноземними кредитами, одержаними юридичними особами України під гарантії Уряду України" (1002-95-п) доручено органам державної податкової служби у разі невідшкодування у місячний термін позичальником іноземного кредиту, одержаного під гарантії Уряду України, витрат державного бюджету, що виникли у зв'язку з покриттям гарантом заборгованості за цим кредитом, забезпечити за поданням відповідних фінансових органів за місцем знаходження позичальника стягнення з нього у безспірному порядку певної суми нездійснених у строк платежів з урахуванням пені.

У разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань, та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, вимагати виконання зобов'язання, у тому числі й звертатись про стягнення простроченої заборгованості з погашення бюджетної позички у встановленому порядку, можливо лише щодо суб'єкта господарювання, який отримав бюджетну позичку, та у якого з договору, адміністративного акту або з інших встановлених законом підстав, виникли обов'язки з виконання такого зобов'язання, у тому числі зобов'язання з повернення або відшкодування бюджетної позички.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій не було встановлено, укладення саме відповідачем договору, яким би було передбачено його обов'язок з відшкодування заборгованості з повернення бюджетної позички, а також не досліджено доказів існування будь-якої іншої підстави, яка відповідно до закону свідчила б про наявність такого обов'язку у відповідача. Без встановлення зазначених обставин не можна вважати, рішення судів попередніх інстанцій такими, що прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, а обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.