Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Островича С.Е.

Рибченка А.О.

за участю:

секретаря Мосійчук І.М.

пердставника позивача Лісовського А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.06.2011

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012

у справі № 2а-2035/11/1070

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів"

до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області

про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення- рішення

Відкрите акціонерне товариство "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" (далі по тексту - позивач, ВАТ "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів") звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Миронівському районі Київської області) про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.06.2011 позов задоволено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 змінено постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.06.2011 виклавши другий абзац її резолютивної частини в наступній редакції: "Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області № 0000122353 від 19 квітня 2011 року".

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку позивача з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ "Луч" за вересень - жовтень 2009 року, за підсумками якої складено акт від 05.04.2011 № 166/23-011/00951770, в якому зазначені порушення пп. 7.2.1, пп. 7.2.3, пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 та пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000122353 від 19.04.2011, яким позивачу визначено завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 596974,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 447731,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції. Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) у ст. 1 визначено, що первинний документ є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із наведеного вбачається, що видаткова і податкова накладні є первинними документами, що підтверджують факт здійснення господарської операції.

У відповідності до пп. пп. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", положеннями яких врегульовані спірні правовідносини, платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 вказаного Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

За приписами пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Отже, законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У свою чергу, право платника податку на додану вартість на отримання податкового кредиту не пов'язано зі сплатою особою, що видала податкову накладну, своїх податкових зобов'язань перед бюджетом, а також із порушенням правил ведення бухгалтерського та податкового обліку.

Як убачається із матеріалів справи, податковий кредит по податку на додану вартість сформований позивачем на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ "Луч", копії яких містяться в матеріалах справи.

До того ж, товарність угод між позивачем та зазначеним підприємством підтверджується іншими первинними документами, а саме товарно-транспортними накладними, видатковими накладними, договорами про надання послуг (приймання, сушка, очистка, зберігання та відвантаження зернових та олійних круп), які підтверджують використання позивачем придбаного у ТОВ "Луч" товару, а також виписками з банку, якими підтверджено проведення позивачем розрахунку з контрагентом за отриманий товар.

Окрім того, на момент віднесення до податкового кредиту сум податку, сплачених на користь ТОВ "Луч" у зв'язку із отриманням товару, дане підприємство було зареєстровано органами державної податкової служби у встановленому законодавством порядку в якості платника податку на додану вартість, а отже мало право складати податкові накладні.

Посилання відповідача на те, що ТОВ "Луч" не знаходиться за місцем його реєстрації і товарно-матеріальні цінності, якими здійснювало торгівлю назване підприємство, придбані у населення та фермерських господарств, судами вірно не взято до уваги, як доказ безтоварності угод, укладених між названим суб'єктом господарювання та позивачем.

Таким чином, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що відповідачем безпідставно визначено позивачу суму завищення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в розмірі 596974,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 447731,00 грн.

Разом з тим, суд апеляційної інстанцій вірно звернув увагу на те, що вимога про визнання нечинним може стосуватись лише нормативно-правового акта. Щодо акта індивідуальної дії правильними вимогами мають бути: визнання його протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування), які є одним і тим же способом захисту порушеного права згідно ст. ст. 105, 162 Кодексу адміністративного судочинства України, сформульованим у різних словесних формах. Однак, неврахування цього судом першої інстанції не вплинуло на правильне вирішення в даній справі спору по суті.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Миронівської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.06.2011 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) .