Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого:Штульман І.В. (доповідач), суддів: Заїки М.М., Кобилянського М.Г., -

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд справи за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим, Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості по сплаті пенсії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 червня 2011 року, -

У липні 2007 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим і Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості по сплаті пенсії.

Постановою Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 7 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2008 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 вересня 2009 року касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, постанову Залізничного районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 7 липня 2008 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 2 грудня 2008 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Позивач після неодноразових уточнень та доповнень до позовних вимог, просив суд визнати дії Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим і Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим неправомірними, зобов'язати відповідачів перерахувати розмір його пенсії та стягнути недоотриману пенсію.

Позовні вимоги ОСОБА_4 обґрунтовує тим, що він з 20 червня 2003 року звільнений зі служби у Службі безпеки України, а з 21 червня 2003 року йому було призначено пенсію. З урахуванням статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262-XII (із змінами та доповненнями, далі - Закон № 2262-XII (2262-12) ) розрахунок пенсії проводиться із сум грошового забезпечення, яке отримував військовослужбовець на час звільнення зі служби. Враховуючи те, що він був переведений до Служби безпеки України із Збройних Сил України, позивач вважає, що відповідач неправильно розрахував час служби, в наслідок чого надбавка, передбачена Указом Президента України від 24 квітня 2003 року № 370 (370/2003) , розрахована невірно, в значно нижчому розмірі (6 відсотків замість 70 відсотків), що вплинуло на розмір його пенсії.

Крім того, ОСОБА_4 вважає, що відповідач при розрахунку пенсії не врахував премію у розмірі 33,3 відсотки і надбавку за особливі умови служби, яка повинна складати 30 відсотків, що також вплинуло на розмір призначеної йому пенсії.

Позивач вказує на те, що Головне управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим і Головне управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим добровільно не враховують його зауважень та не перераховують розмір пенсії, з урахуванням його розрахунків та вимог. Просить стягнути недоотриману ним пенсію за період з 21 червня 2003 року по 1 січня 2007 року в розмірі 38305,30 гривень з Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим, а з 1 січня 2007 року в розмірі 52578 гривень з Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим.

Постановою Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 квітня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 червня 2011 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить Вищий адміністративний суд України скасувати постанову Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 червня 2011 року і прийняти нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 проходив службу в Збройних Силах України, а наказом командира військової частини А 3475 від 12 листопада 1996 року № 211 був відряджений у розпорядження голови Служби безпеки України з 12 листопада 1996 року. З цієї дати позивач був виключений зі складу військової частини та усіх видів грошового забезпечення.

З 20 червня 2003 року ОСОБА_4 звільнений зі служби у Службі безпеки України у запас на підставі підпункту "а" пункту 65 Положення про проходження військової служби, а 21 червня 2003 року йому призначено пенсію за вислугу років (23 роки) відповідно до Закону № 2262-XII (2262-12) у розмірі 59 відсотків грошового забезпечення.

За заявою позивача в зв'язку з встановленням йому ІІ групи інвалідності, з 1 травня 2004 року він був переведений на пенсію по інвалідності, яка склала 60 відсотків грошового забезпечення.

При розрахунку розміру пенсії бралася вислуга років позивача - 23 роки, з зарахуванням строку його служби в Збройних Силах України.

Відповідно до частини 3 статті 43 Закону № 2262-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з грошового забезпечення цих військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу. При цьому для обчислення їм пенсій враховуються відповідні оклади за посадою, військовим чи спеціальним званням, процентна надбавка за вислугу років, надбавки за вчене звання і вчену ступінь, кваліфікацію і умови служби у порядку і розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" від 17 липня 1992 року № 393 (393-92-п) передбачено, що пенсії особам зазначеної категорії військовослужбовців обчислюються із суми грошового забезпечення, що виплачується їм на день звільнення зі служби.

Згідно пункту 7 вказаної Постанови (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) пенсії обчислюються з таких видів грошового забезпечення: окладу за останньою штатною посадою, займаною перед звільненням; окладу за військове або спеціальне звання; процентної надбавки за вислугу років; додаткових видів грошового забезпечення, що надаються щомісяця (надбавки за вчене звання і науковий ступінь, кваліфікацію та умови служби). Розмір додаткових видів грошового забезпечення визначається (за вибором тих, хто звернувся за пенсією) за 24 останні календарні місяці служби підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців служби підряд протягом усієї служби перед зверненням за пенсією незалежно від наявних перерв у службі.

За змістом статті 1 Указу Президента України "Про надбавки військовослужбовцям Служби безпеки України та працівникам органів внутрішніх справ України за безперервну службу" від 24 квітня 2003 року № 370/2003 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) Голові Служби безпеки України та Міністрові внутрішніх справ України надано право встановлювати відповідно військовослужбовцям Служби безпеки України і працівникам органів внутрішніх справ України щомісячні надбавки за безперервну службу в органах безпеки і органах внутрішніх справ у відсотках до грошового забезпечення, які мають високі результати у службовій діяльності, залежно від стажу служби в таких розмірах: понад 5 років - до 10; понад 10 років - до 30; понад 15 років - до 50; понад 20 років - до 70; понад 25 років - до 90 відсотків.

Порядок і умови виплати зазначених надбавок визначаються Головою Служби безпеки України та Міністром внутрішніх справ України.

У статті 2 вказаного Указу визначено, що виплату надбавок відповідно до цього Указу здійснювати з 1 травня 2003 року за рахунок коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, зазначена надбавка ОСОБА_4 була встановлена у розмірі 6 відсотків.

Виходячи з положень вищевказаної норми спірна надбавка має не загальнообов'язковий, а індивідуальний характер, оскільки є правом керівника та встановлюється за певних умов, а саме: за наявності необхідного стажу безперервної служби у відповідних органах та за високі результати у службовій діяльності. Зазначеним Указом визначено не конкретні відсоткові ставки цієї надбавки, а встановлено максимальні граничні розміри даної надбавки, і така надбавка надається у межах асигнувань, що виділяються на утримання вказаних органів.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог у частині визнання неправомірними дій відповідача та зобов'язання встановити позивачеві надбавку за безперервну службу в розмірі 70 відсотків грошового забезпечення, оскільки, встановивши ОСОБА_4 таку надбавку в розмірі 6 відсотків грошового забезпечення, відповідач діяв у відповідності до вимог чинного законодавства. Законом України "Про внесення змін до статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" від 15 червня 2004 року № 1769-IV (1769-15) (далі - Закон № 1769-IV (1769-15) ), який набрав чинності з 1 січня 2005 року і не має зворотньої дії в часі, були внесено зміни до статті 43 вказаного Закону, зокрема, частину 3 цієї статті викладено в такій редакції: "Пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення за останньою штатною посадою перед звільненням, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, встановлених законодавством".

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що оскільки позивачеві пенсія призначена 21 червня 2003 року, а премія до 1 січня 2005 року законодавством не була віднесена до додаткових видів грошового забезпечення, то премія в розмірі 33,3 відсотки не могла бути врахована позивачеві при нарахуванні пенсії, така, як встановлено судами, була включена до розрахунку пенсії з 1 січня 2005 року.

Щодо доводів ОСОБА_4 про неправомірність дій відповідача щодо неврахування при розрахунку його пенсії надбавки за особливі умови служби у розмірі 30 відсотків, то перевіривши доводи судів попередніх інстанцій та матеріали даної справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що такі вимоги позивача є безпідставними, оскільки відповідач діяв у відповідності до встановлених вимог чинного законодавства.

Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві положення" Закону № 1769-IV (1769-15) встановлено, що особи, яким раніше призначено пенсії відповідно до Закону № 2262-XII (2262-12) , мають право на перерахунок пенсій з урахуванням положень цього Закону та виплату 50 відсотків перерахованої пенсії з 1 січня 2005 року, а з 1 січня 2006 року - 100 відсотків перерахованої пенсії. У разі якщо внаслідок перерахунку за нормами цього Закону розмір пенсії або виплачуваної в період з 1 січня 2005 року до 1 січня 2006 року її частини зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Позивачеві з 1 січня 2005 року було перераховано пенсію у відповідності до вимог внесених змін у законодавство, з урахуванням усіх надбавок та доплат, а з 1 січня 2006 року пенсія обчислена виходячи з розміру 100 відсотків перерахованої пенсії.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4, оскільки передбачених чинним законодавством підстав для проведення позивачеві перерахунку пенсії немає.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а постанову Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 червня 2011 року - без змін, оскільки такі прийняті з додержанням норм права, а доводи касаційної скарги висновок судів про відмову в задоволенні позову не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Постанову Київського районного суду міста Сімферополя Автономної Республіки Крим від 13 квітня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Служби безпеки України в Автономній Республіці Крим, Головного управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення заборгованості по сплаті пенсії - залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.