Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А., суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П. розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01.03.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2011

у справі № 2а-1590/10/0670 Житомирського окружного адміністративного суду

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Лабрадорит"

до Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції (МДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 01.03.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2011, позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення Котостишівської МДПІ від 02.03.2010 № 0000362340/3 та № 0000372340/3; в позовні про скасування податкового повідомлення-рішення цієї ж МДПІ від 02.03.2010 № 0000382340/3 відмовлено.

У касаційній скарзі Коростишівська МДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Позивач не реалізував процесуальне право на подання заперечень на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для донарахування позивачу податкових зобов`язань з податку на прибуток, податку на додану вартість, збору за спеціальне використаання надр та застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 27.08.2009 № 265/01-13/23/32356128, про порушення позивачем норм пункту 1.5 ст. 1, підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ). Ці порушення мали місце внаслідок завищення суми податкового кредиту за вересень 2008 року на суму 2307,13 грн. в результаті включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, дати виписування яких припадають на інший, ніж вересень 2008 року, звітний податковий період. Також, за висновками акту, позивачем порушені норми підпунктів 7.4.1 та 7.4.3 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ) (заниження у І-ІІ кварталах 2008 року податку на прибуток на 24465 грн. внаслідок не включення до валового доходу різниці між вартістю відвантаженої особам, які не є платниками цього податку (на експорт), продукції за загальною фактурною вартістю товару та вартістю цієї продукції за звичайними цінами (митною вартістю, задекларованою при митному оформленні продукції на експорт), що діяли на дату такого продажу. Крім того, встановлено порушення пункту 6.3 Інструкції про порядок обчислення і справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету України по геології і використанню надр від 30.12.1997 № 207/472/51/157 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.12.1998 за № 20/246, що призвело до заниження суми збору за користування надрами на 23976,00 грн. за IV квартал 2008 року.

За результатами перевірки МДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.03.2010: № 0000372340/3 - про визначення податкового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 36698,00 грн., у т.ч.: 24465,00 грн. - основний платіж, 12233,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; № 0000362340/3 - про визначення податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 3461,00 грн., у т.ч.: 2307,00 грн. - основний платіж, 1154,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції та № 0000382340/3 - про визначення податкового зобов`язання зі збору за спеціальне використання надр у сумі 31169,00 грн., у т.ч.: 23976,00 грн. - основний платіж, 7193,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

У судовому процесі встановлено, що позивач до складу податкового кредиту за вересень 2008 року включив суми ПДВ за податковими накладними попередніх звітних періодів, а саме: від 30.07.2008 № КН.-000730, виписану ТОВ "Карбон" на поставку матеріалів (ПДВ 900,00 грн.), від 28.08.2008 № 114, виписану ТОВ "Карара" на поставку підвіконників із мармуру (ПДВ 1407,13 грн.), які були отримані у вересні 2008 року, що підтверджено реєстром отриманих податкових накладних.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Оскільки податкові накладні постачальниками товару були надані у вересні 2008 року, позивачем правомірно включено до складу податкового кредиту за вересень 2008 року податкові накладні попередніх періодів.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 334/94-ВР доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Приписами підпункту 7.4.3 цього ж пункту визначено, що положення підпунктів 7.4.1, 7.4.2 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з підпунктом 1.20.1 пункту 1.20 цієї статті для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (підпункт 1.20.8 пункту 1.20 ст. 1 Закону № 334/94-ВР).

В судовому процесі встановлено, що процедура урегулювання питання щодо відповідності контрактної (фактурної) вартості продукції (блоки колоті необроблені з лабродариту Кам'янобрідського родовища), експортованої ТОВ "Лабродарит" в січні - травні 2008 року, не відповідає рівню звичайних цін, МДПІ під час перевірки не була використана.

Згідно зі статтею 259 Митного кодексу України від 11 липня 2002 року 2002 № 92-ІV) (втратив чинність згідно з Митним кодексом України (4495-17) від 13 березня 2012 року N 4495-VI) митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є їх ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, обчислена відповідно до положень цього Кодексу.

Статтею 260 цього Кодексу встановлено, що митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.

Порядок визначення митної вартості товарів поширюється на товари, які переміщуються через митний кордон України.

Для цілей визначення митної вартості використовується інформація, підготовлена у спосіб, сумісний з принципами бухгалтерського обліку, прийнятими у відповідній країні і доцільними для певного методу визначення митної вартості.

Методи визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та умови їх застосування встановлюються цим Кодексом.

Митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.

Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи (стаття 261 цього ж Кодексу).

Оскільки з метою оподаткування податком на прибуток критерієм визначення звичайної ціни є її відповідність ціні на ідентичні або однорідні товари (роботи, послуги), що склалася на дату продажу товару (робіт, послуг) на ринку при співставних умовах продажу, митна вартість товару, задекларована особою під час його митного оформлення на експорт, як така, що не визначається за правилами, встановленими митним законодавством, а не за цим критерієм, не є звичайною ціною при визначенні податкових зобов'язань з податку на прибуток. Прямої вказівки на те, що митна вартість товару, задекларована при митному оформленні товару в режимі експорту та/або імпорту, є звичайною ціною, норми Закону № 334/94-ВР (334/94-ВР) не містять, так само як і вказівки щодо визначення доходу платника податку від операцій з продажу товару на експорт з ціни, яка не менше митної вартості, на відміну, наприклад, від Закону № 168/97-ВР (168/97-ВР) , пунктом 4.3 ст. 4 якого прямо встановлено, що для товарів, які імпортуються на митну територію України, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з імпортом таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Оскільки інших доводів стосовно не відповідності контрактної ціни на лабродарит, експортований позивачем, звичайній ціні, окрім як посилання на не відповідність цієї ціни митній вартості, задекларованій позивачем при митному оформленні експорту, МДПІ не наводить, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що в судовому процесі податковий орган не довів цієї не відповідності.

Доводи касаційної скарги правильність висновку судів попередньої інстанції не спростовують, у зв'язку з чим підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Касаційний перегляд справи здійснено в межах касаційної скарги, як це встановлено нормою частини 2 ст. 220 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

Касаційну скаргу Коростишівської міжрайонної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 01.03.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05.05.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.