Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Калашнікової О.В., Васильченко Н.В., Леонтович К.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року у справі за позовом Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Горяц-Т" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,-

В липні 2011 року Одеське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ТОВ "Горяц-Т" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році у розмірі 20760,46 грн. та пеню за порушення встановлених законодавством термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 560,53 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року, в задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку зазначав, що відповідачем було належним чином виконано свій обов'язок щодо інформування державних органів щодо наявних вакансій для працевлаштування інвалідів та створення належних умов для направлення компетентним державним органом інвалідів для працевлаштування на вакантні робочі місця, відсутні підстави для задоволення позовних вимог. З цим висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з таким висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявність у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечити інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Згідно зі статтею 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний. Рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем його проживання на підставі поданих інвалідом рекомендацій МСЕК та інших документів, передбачених законодавством. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи у відповідності до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань.

Відповідно до статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) , для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників обліковому складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб -у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів з урахуванням нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлена нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньорічної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування і інваліда і не зайняте інвалідом.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ "Горяц-Т" перебуває на обліку в Одеському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів.

Згідно звіту про зайнятість населення і працевлаштування інвалідів Форми № 10ПІ за 2010 рік середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2010 році становила 86 осіб, з них середньооблікова кількість інвалідів - штатних працівників - складала - 3 особи; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 3 особи, що відповідає вимогам законодавства.

Матеріали справи містять звіти ТОВ "Горяц-Т", які направлялись протягом 2010 року міському центру зайнятості про наявність вакансій Форми № 3-ПН, затвердженого Наказом Мінпраці та соціальної політики України 19.12.2005 р. № 420 (z1534-05) , тобто відповідача самостійно повідомляв центр зайнятості населення про наявність вакантних робочих місць, на які мали змогу працевлаштуватися й інваліди, працевлаштування останніх не відбулося незалежно від волевиявлення відповідача.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо інформування центру зайнятості про наявність вільних місць на підприємстві та потребу у направлені йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування та вжиття всіх залежних від відповідача заходів для недопущення порушення нормативу щодо працевлаштування інвалідів на підприємстві.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, зокрема, що учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкта господарювання вини у вчиненні такого правопорушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) (у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" (3483-15) зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) доповнено статтею 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Горяц-Т" вживав заходів, передбачених законодавством, чинним на момент виникнення спірних відносин, спрямованих на створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та недопущення правопорушень в сфері господарських правопорушень.

У зв'язку з цим покладення на ТОВ "Горяц-Т відповідальності за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для їх працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися, має узгоджуватись із підставами, передбаченими частиною другою 218 Господарського кодексу України (436-15) .

Доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовив інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів позивачем не надано, а тому підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій - відсутні.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, постановивши рішення про відмову в задоволенні позову Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ "Горяц-Т" про стягнення адміністративного-господарських санкцій та пені у розмірі за невиконання нормативну робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2010 році.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги, висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 грудня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України, у строк та у порядку, визначеними статтями 237 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

з оригіналом згідно

помічник судді А.О. Кулеша