Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Ягодинської митниці Міндоходів України на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 5.12.2013 р. у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "РВПГ МІТ"

до відповідача-1 Ягодинської митниці Міндоходів України

відповідача-2 Головного управління Державного казначейства України у Волинської області

про визнання протиправним та скасування рішення та картки відмови, стягнення 28126,9гр., -

6.12.2010 р. до суду з позовом про визнання протиправними дій Ягодинської митниці, правонаступником якої є Ягодинська митниця Міндоходів України (далі Митниця), при визначенні митної вартості товару звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "РВПГ МІТ" (далі Товариство). Свої вимоги позивач мотивував тим, що він надав Митниці документи, необхідні для митного оформлення товарів, що надійшли до України на підставі зовнішньоекономічного контракту. Митницею було відмовлено у прийнятті митної декларації та самостійно визначено митну вартість. Вважаючи дії Митниці такими, що не відповідають чинному законодавству, позивач просив визнати їх протиправними та скасувати рішення Митниці від 2.06.2010 р. про визначення митної вартості товару та картку відмови в прийнятті митної декларації. Крім того, позивач просив стягнути з державного бюджету 28126,9 грн. надмірно сплаченого податку на додану вартість.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 4.01.2011 р. в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 р. судове рішення місцевого суду скасовано та задоволено позов в повному обсязі.

Не погодившись з постановою апеляційного суду, Митниця звернулась з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати та залишити в силі постанову місцевого суду. При цьому, скаржник зазначив, що суд дійшов помилкового висновку про протиправність дій відповідача при визначенні митної вартості товару.

У своїх запереченнях позивач зазначив, що постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем для митного оформлення товару, поставленого в Україну на підставі зовнішньоекономічного контракту, подано декларацію митної вартості від 2.06.2010 р.

Пославшись на наявність в Єдиній автоматизованій системи Державної митної служби України інформації про іншу митну вартість на аналогічний товар та відсутність документів, що підтверджують заявлений декларантом рівень митної вартості, відповідач прийняв рішення про визначення вартості товару за шостим (резервним) методом та видав картку відмови в прийнятті митної декларації.

Товариство, скористувавшись своїм правом щодо випуску товару у вільний обіг, подало нову декларацію митної вартості та сплатило до державного бюджету податки і збори виходячи з встановленої 2.06.2010 р. митним органом вартості.

У серпні 2008 р. Товариство надало Митниці додаткові документи для перевірки правильності визначеної митної вартості, проте листом від 27.08.2010 р. Митниця проінформувала про відсутність підстав для перегляду рішення від 2.06.2010 р.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулювались Митним Кодексом України (4495-17) , що був чинним до 1.06.2012 р.

Відповідно до ст. 264 МК України заявлена декларантом митна вартість товарів і подані ним відомості про її визначення повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. У разі потреби у підтвердженні заявленої митної вартості товарів декларант зобов'язаний подати митному органу необхідні для цього відомості та забезпечити можливість їх перевірки відповідно до порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

10.04.2012 р. Верховний Суд України, розглянувши справу № 21-52а12, прийняв постанову, в якій зазначив :

"Відповідно до частини першої статті 265 Митного кодексу України (далі - МК) митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 МК України визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митну вартість не може бути визначено за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною в кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари було продано в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митну вартість товарів не може бути визначено шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень постанов Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 "Про затвердження Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів" (339-2008-п) та № 1766 (1766-2006-п) дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості і з цією метою мають повноваження витребовувати додаткові документи для перевірки правильності зазначеної митної вартості товару в разі наявності підстав для сумніву в правильності митної оцінки товару, що переміщується через митний кордон України.

Митниця може вимагати, а суб'єкт господарювання має надати лише належні документи для перевірки та підтвердження правильності зазначеної митної вартості товару. Надання неналежних документів не може вважатися виконанням вимог Митниці щодо підтвердження митної вартості товарів."

Здійснивши аналіз матеріалів справи та врахувавши наявність у Митниці інформації про те, що вартість ідентичного та подібного товару, який поставлявся на територію України перевищує заявлений декларантом рівень митної вартості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку що у спірних правовідносинах митний орган діяв у відповідності до вимог чинного законодавства та у межах своєї компетенції. При цьому, в судовому рішеннях наведено мотиви, з яких суд виходив при його прийнятті, мотиви неврахування доводів позивача та положення закону, яким керувався суд при прийнятті свого рішення.

Скасувавши постанову суду першої інстанції, апеляційний суд послався на те, що сторони при укладанні зовнішньоекономічних контрактів є вільними у визначенні його умов та встановленні ціни.

Проте, вказане посилання не унеможливлює виконання митним органом своїх обов'язків, передбачених МК України (4495-17) під час визначення митної вартості товару.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про неправомірність дій Митниці при визначенні митної вартості товару та помилково скасував рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231, 254 КАС України, -

Касаційну скаргу Ягодинської митниці Міндоходів України задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 5.12.2013 р. скасувати, залишивши в силі постанову Волинського окружного адміністративного суду від 4.01.2011 р.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 235- 244 КАС України.