Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С. Я.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Любашівського районного суду Одеської області від 26 листопада 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Любашівської селищної ради третя особа Любашівська районна державна адміністрація Одеської області про визнання недійсним рішення, -

Постановою Любашівського районного суду Одеської області від 26 листопада 2010 року залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року відмовлено в позові ОСОБА_4 до Любашівської селищної ради, третя особа Любашівська районна державна адміністрація Одеської області про визнання недійсним рішення.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, 02 червня 2008 року Любашівська РДА розпорядженням № 282 /Ад-2008 р. надала згоду на передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 2.00 га для ведення особистого селянського господарства, надавши дозвіл на виготовлення проекту відведення відповідної ділянки із земель державного запасу на території Любашівської селищної ради. При виконанні робіт щодо розмежування земель державної та комунальної власності зазначена ділянка була віднесена до земель комунальної власності.

18 лютого 2009 року позивач звернувся до Любашівської селищної ради з заявою про надання вказаної земельної ділянки, віднесеної до земель комунальної власності. Однак Любашівська селищна рада своїм рішенням від 24 червня 2009 року у наданні йому зазначеної земельної ділянки відмовила.

24 червня 2009 р. Любашівська селищна рада рішенням № 1955-У затвердила проект розмежування земель державної та комунальної власності, яким вищевказану земельну ділянку віднесла до комунальної власності. А рішенням від 24.06.2009 р. відмовила позивачу у наданні йому земельної ділянки площею 2.00 га для ведення особистого селянського господарства, що розміщена в межах селища Любашівка із земель сільськогосподарського призначення під господарськими будівлями, спорудами та багаторічними насадженнями.

Як встановлено судами, земельна ділянку, на яку претендує позивач, розташована в межах смт. Любашівка в районі вулиць Будьонного і Кірова і відноситься до земель комунальної власності. За повідомленням відділу держкомзему у Любашівському районі за № 16-16-03/6708 від 15.03.10 р. після проведення робіт з розмежування земель державної та комунальної власності дана земельна ділянка віднесена до земель комунальної власності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що 1/3 частини майнового комплексу млина-олійні, розташованого на спірній земельній ділянці, знаходиться у власності ОСОБА_5, який не знаходиться з позивачем у родинних чи сімейних відносинах. Крім того, на спірній земельній ділянці знаходиться артезіанська свердловина, яка відноситься до об'єктів соціальної сфери і на яку в даний час не виготовлено відповідні документи. Однак, Любашівська селищна рада планує узаконити дану свердловину і використовувати її за призначенням в інтересах громади.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає за доцільне зазначити про таке.

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян.

Відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство" (742-15) діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Як вірно враховано судами, факт володіння спільно з ОСОБА_5 млином-олійнею, розташованою на спірній земельній ділянці не вказує на здійснення позивачем господарської діяльності в рамках особистого селянського господарства, оскільки вказані особи не перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно не проживають.

Крім цього, відповідно до п. 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключною компетенцією міських Рад є вирішення відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

При цьому, слід зазначити, що судові органи покликані захищати права та законні інтереси позивачів, однак позбавлені компетенції виконувати функції суб'єктів владних повноважень та не вправі перебирати на себе вказані повноваження.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, судами вірно встановлено, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством України.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій вірно встановлені обставини справи, судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається. Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Любашівського районного суду Одеської області від 26 листопада 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235- 244-2 КАС України.