Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Лиски Т.О., Олендера І.Я.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ПП "Автотранспортне підприємство "Еталон" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

У травні 2012 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ПП "Автотранспортне підприємство "Еталон" адміністративно-господарські санкції та пеню за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2011 році у розмірі 14 064,80 грн., з яких 44,80 грн. - пеня.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем не виконується норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, а тому йому нараховано штрафні санкції, які сплачено не було.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 8 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення цими судами норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем було вжито усі передбачені чинним законодавством заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів, а тому на нього не може бути покладено відповідальність за не направлення органами соціального захисту населення необхідної кількості інвалідів на підприємство для працевлаштування та за відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності зі ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Преамбулою Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (875-12) (далі - Закону) встановлено, що цей Закон визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами.

Згідно зі статтею 18 Закону № 875-XII (у редакції до 18 березня 2006 року) працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23 лютого 2006 року № 3483-IV "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" (3483-15) зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-XII (875-12) доповнено статтею 181, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

У відповідності до ч. 1 ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частина друга статті 19 Закону покладає відповідальність за незабезпечення наведеним нормативів на керівників відповідних підприємств. Підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 Закону).

Згідно ст. 20 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Відповідно до Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 (70-2007-п) , обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Сума адміністративно-господарських санкцій відповідачем у встановлений ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" строк (до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу) сплачена не була, що дає підстави для нарахування пені відповідно до ст. 20 цього Закону і п. 4 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 (70-2007-п) , що обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, норматив робочих місць для інвалідів у відповідача згідно вимог ст. 19 Закону становить 4 % від кількості працівників, а саме два робочих місця, що відповідає встановленому нормативу, оскільки за даними звіту ПП "Автотранспортне підприємство "Еталон" форми № 10-ПІ за 2011 рік середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві становить 50 чол., а працівників - інвалідів - 1 чол., що менше встановленого нормативу.

Відповідачем на виконання вимог законодавства у 2011 році направлялися на адресу Первомайського міського центру зайнятості щомісячні звіти з інформацією про наявність на підприємстві у січні-вересні трьох вільних робочих місць для осіб з групою інвалідності і чотирьох таких місць у жовтні - грудні.

Зазначене дає підстави вважати, що відповідачем дотримано вимоги, передбачені ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Разом з тим, доказів того, що ПП "Автотранспортне підприємство "Еталон"не створило робочі місця для інвалідів, відмовило інвалідам у прийнятті на роботу на такі місця, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, а тому і відсутні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.

У зв'язку з цим та враховуючи, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, він не може бути притягнений до відповідальності за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 08 червня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.