Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Маслія В. І., Черпіцької Л. Т., секретаря судового засідання Левіної А. А.,

за участю: позивача - ОСОБА_4,

представника позивача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_6 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 07 травня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_6, про визнання недійсною приватизацію квартири,

ОСОБА_4 звернувся з позовом до Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання недійсною приватизацію квартири.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 07 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року, заяву позивача про доповнення до адміністративного позову повернуто позивачу.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 звернулися з касаційною скаргою, в якій просили їх скасувати, ухвалити нове рішення про зміну територіальної підсудності та зміну відповідача.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач заявив клопотання про заміну відповідача у даній справі його правонаступником та клопотання про прийняття доповнень до адміністративного позову у зв'язку зі зміною відповідача, на підставі статей 51, 55 КАС України.

Повертаючи заяву про доповнення до позову, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що ця заява направлена на одночасну зміну предмета і підстав позову.

Крім того, як вбачається зі змісту оскаржуваних рішень, суди вирішили питання щодо відмови позивачу у задоволені клопотання про заміну відповідача у даній справі його правонаступником.

Колегія суддів не погоджуються з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Статтею 3 КАС України визначено, що позивач - це, зокрема, особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За змістом статті 51 КАС України позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Вказаною статтею не передбачено права позивача на подання заяви про "доповнення" позовних вимог, а тому в разі надходження до суду такої заяви (клопотань) суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: збільшення або зменшення розміру позовних вимог, зміну предмета або підстав позову тощо.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правила вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені КАС України (2747-15) .

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Зміна предмету позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача, а зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, колегія суддів касаційного суду дійшла висновку про те, що позивачем доповнено підстави позову новими обставинами при збереженні первісних обставин, а не змінено його, а відтак, у даному випадку, говорити про одночасну зміну предмету і підстав позову є порушенням норм процесуального законодавства.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що судами, в порушення статті 51 КАС України, без належного дослідження правової природи заяви позивача "про доповнення адміністративного позову" на предмет одночасної зміни предмета та підстав позову, передчасно повернуто цю заяву та постановлено судові рішення, виходячи з вимог первісного позову.

Незаконним є і висновки судів щодо відмови позивачу у задоволенні його клопотання про заміну відповідача його правонаступником.

Так, згідно із статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, судове рішення є законним, якщо воно ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, порушення яких є підставою для скасування чи зміни судового рішення судом вищої інстанції. Це випливає з конституційного принципу законності (пункт 1 частини третьої статті 129 Конституції України, стаття 9 КАСУ). При цьому законність необхідно трактувати не суто формально - як дотримання вимог закону, а у ширшому значенні - у світлі верховенства права.

Обґрунтованим є судове рішення, якщо воно ухвалене судом на підставі обставин в адміністративній справі, які повно і всебічно з'ясовані на основі доказів, що були досліджені судом (частина третя коментованої статті).

Таким чином, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Разом з цим, ухвалюючи рішення, судам необхідно дотримуватися приписів статті 165 КАС України. Відповідно до неї ухвала складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов до висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу.

Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або недоведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про порушення судами норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин судові рішення у справі необхідно скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Враховуючи викладене, та керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 07 травня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2013 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.