Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючий: Нечитайло О.М. Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.10.2010 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2011 р.

у справі № 2а-11378/10/11/0170

за позовом Приватного підприємства "Мазіс"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання незаконними дій та зобов'язання до виконання певних дій,

Приватне підприємство "Мазіс" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим (далі - відповідач) про визнання незаконними дій та зобов'язання до виконання певних дій.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.10.2010 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2011 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправними дії податкового органу щодо невизнання податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2010 року та зобов'язано відобразити у картці особового рахунку з податку на додану вартість основні показники поданої позивачем декларації з податку на додану вартість за березень 2010 року, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Позивач 30.07.2009 р. зареєстрований як юридична особа виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим, перебуває на обліку у відповідача як платник податків та є платником податку на додану вартість.

Позивачем на адресу податкового органу було надіслано податкову декларацію з податку на додану вартість із додатками за березень 2010 року, яка була отримана останнім.

Листом від 21.06.2010 р. позивача повідомлено про невизнання його декларації за березень 2010 року податковою звітністю, оскільки вона не відповідає вимогам п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" та заповнена всупереч Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 166 (z0250-97) , а саме: не зазначено у декларації обов'язкових реквізитів, що передбачені рядком 06 заголовної частини декларації та рекомендовано позивачу заповнити декларацію відповідно до вимог зазначених Наказів з урахуванням норм Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) .

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для невизнання податковою звітністю податкової декларації позивача за березень 2010 року стало те, що вона не відповідає вимогам п.3.3, п.4.3 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 166 (z0250-97) , оскільки в службовому полі декларацій, на думку податкового органу, не зазначено обов'язкових реквізитів.

Відповідно до абзацу першого п.п. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Податкова декларація приймається без попередньої перевірки зазначених у ній показників через канцелярію, чий статус визначається відповідним нормативно-правовим актом. Відмова службової (посадової) особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин або висування нею будь-яких передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється та розцінюється як перевищення службових повноважень такою особою, що тягне за собою її дисциплінарну та матеріальну відповідальність у порядку, визначеному законом.

Якщо службова (посадова) особа контролюючого органу порушує норми абзацу першого цього підпункту, платник податків зобов'язаний до закінчення граничного строку подання декларації надіслати таку декларацію поштою з описом вкладеного та повідомленням про вручення, до якої долучається заява на ім'я керівника відповідного контролюючого органу, складена у довільній формі, із зазначенням прізвища службової (посадової) особи, яка відмовилася прийняти декларацію, та/або із зазначенням дати такої відмови. При цьому декларація вважається поданою в момент її вручення пошті, а граничний десятиденний строк, встановлений для поштових відправлень підпунктом 4.1.7, не застосовується.

Платник податків може також оскаржити дії службової (посадової) особи контролюючого органу з відмови у прийнятті податкової декларації у судовому порядку.

За змістом абзацу п'ятого п.п. 4.1.2 п. 4.1 цієї ж статті Закону (2181-14) , податкова звітність, отримана контролюючим органом від платника податків як податкова декларація, що заповнена ним всупереч правилам, зазначеним у затвердженому порядку її заповнення, може бути не визнана таким контролюючим органом як податкова декларація, якщо в ній не зазначено обов'язкових реквізитів, її не підписано відповідними посадовими особами, не скріплено печаткою платника податків. У цьому випадку, якщо контролюючий орган звертається до платника податків з письмовою пропозицією надати нову податкову декларацію з виправленими показниками (із зазначенням підстав неприйняття попередньої), то такий платник податків має право: надати таку нову декларацію разом зі сплатою відповідного штрафу; оскаржити рішення податкового органу в порядку апеляційного узгодження.

Таким чином, наведеним нормативним положеннями передбачено вичерпний перелік підстав невизнання податкової звітності платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податкова декларація позивача з податку на додану вартість за березень 2010 року податковим органом отримана та містить всі обов'язкові реквізити для її прийняття.

Наведене дозволило судам дійти обґрунтованого висновку стосовно відсутності підстав у податкового органу для неприйняття податкової декларації позивача з податку на додану вартість за березень 2010 року.

Відповідно до частини другої ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність дій відповідача, що виразилися у невизнані як податкової звітності податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2010 року, зобов'язання визнати таку декларацію та відобразити у картці особового рахунку з податку на додану вартість основні показники поданої позивачем декларації.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 12.10.2010 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04.04.2011 р. у справі № 2а-11378/10/11/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.