Головуючий у 1 інстанції - Вайновський А.М.

Суддя-доповідач - Василенко Л. А.

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Василенко Л.А., суддів Гімона М.М., О.В. Карпушової О.В., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні суду апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради на постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 6 квітня 2012 року у справі № 2а-2806/11/0528 за позовом ОСОБА_3 до управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради про визнання дій незаконними, зобов'язання виплати недоотриману щорічну разову грошову допомогу, і

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 6 квітня 2012 року позов ОСОБА_3 до управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради про визнання дій незаконними, зобов'язання виплати недоотриману щорічну разову грошову допомогу задоволений: визнано протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві сум щорічної разової грошової допомоги за 2011 рік у розмірі передбаченому ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача недоплачену суму щорічної разової грошової допомоги, відповідно до ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсії за віком за 2011 рік, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком у 2011 році, з урахуванням фактично сплачених сум за вказаний період.

Відповідач не погодився з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, просив постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п.2 ч.1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що позивач є ветераном війни, перебуває на обліку у відповідача, в квітні 2011 року отримала грошову допомогу до 5 травня в розмірі 320,0 грн.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, обговорила доводи апеляційної скарги і дійшла до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач має статус ветерана війни та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників війни, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_1 (арк. справи 3).

Позивачеві у квітні 2011 року виплачена щорічна одноразова грошова допомога до Дня Перемоги, яка повинна бути виплачена до 5 травня у розмірах передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 04.04.2011 року № 341 (341-2011-п) в сумі 320, грн. (арк. справи 10).

Зазначені обставини не є спірними.

Спірним у справі є розмір разової грошової допомоги, на яку має право позивач відповідно до ст. 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до підпункту першого пункту першого Постанови Кабінету Міністрів України № 341 від 04.04.2011 року (341-2011-п) «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) » встановлено, що виплата у 2011 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) (далі - разова грошова допомога), здійснюється у таких розмірах: ветеранам війни із числа осіб, які брали участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни і війни з Японією, особам, які у неповнолітньому віці були призвані чи добровільно вступили

до лав Радянської Армії і Військово-Морського Флоту під час військових призовів 1941-1945 років, жертвам нацистських переслідувань, учасникам війни, а також членам сімей загиблих у період Великої Вітчизняної війни і війни з Японією та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни і війни з Японією:

інвалідам війни I групи - 1000 гривень; інвалідам війни II групи - 900 гривень; інвалідам війни III групи - 800 гривень; колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: інвалідам I групи - 1000 гривень; інвалідам II групи - 900 гривень; інвалідам III групи - 800 гривень; учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 630 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 1000 гривень; членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни і війни з Японією, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій в період Великої Вітчизняної війни і війни з Японією, учасників Великої Вітчизняної війни і війни з Японією та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, які не одружилися вдруге, - 320 гривень; учасникам війни, нагородженим орденами та медалями колишнього Союзу РСР за самовіддану працю і бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни та війни з Японією, учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 120 гривень

Відповідно до вимог ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивач має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 9 травня (яка повинна виплачуватися до 5 травня) в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.

Згідно ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003, № 1058-IV, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Суми прожиткового мінімуму на 2011 рік встановлено Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» від 20.10.2009 р. № 1646-VI (1646-17) , а також Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23.12.2011 р. № 2857-VI (2857-17) , який застосовується з 1 січня 2011 року.

Тобто, відповідно до ч. 5 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивач повинний був отримати допомогу в розмірі 3820,0 грн. (764,0 грн. Ч 5).

До частини 5 статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" вносилися зміні у 2007 та у 2008 роках.

Але, положення пункту 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким на 2007 рік зупинено дію частини п'ятої ст. ст. 12, 13, 14, 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України у справі № 6-рп від 09.07.2007 р. (v0a6p710-07)

Також, зміни, внесені підпунктом "б" підпункту 1 пункту 20 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (107-17) в ч. 5 ст. 15 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" про виплату разової грошової допомоги у розмірі визначеним Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України, визнано такими, що не відповідають Конституції України (254к/96-ВР) (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 (v010p710-08) .

Інших змін до частини 5 статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на день розгляду справи судом, протягом 2008-2011 років не вносилося.

Статтею 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначено, що законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього закону та інших актів законодавства України; права та пільги для ветеранів війни, встановлені раніше законодавством України, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни; нормативні акти органів державної влади, які обмежують права і пільги ветеранів, передбачені цим законом є недійсними.

Крім того, ч. 2, 3 ст. 22 Конституції України передбачено, що «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод»

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суд першої інстанції зробив вірний висновок, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають частини 5 статті 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а не постанова Кабінету Міністрів України № 341 від 04.04.2011 року (341-2011-п) «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2011 році відповідно до Законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) та "Про жертви нацистських переслідувань" (1584-14) », яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Посилання відповідача на ту обставину, що виплата вказаної грошової допомоги здійснена в межах фінансування, передбаченого державним бюджетом на 2011 рік та Постановою Кабінету Міністрів України від 04.04.2011 р. є безпідставним, оскільки факт відсутності коштів не є сам по собі підставою для звуження змісту існуючого у позивача права на отримання грошової допомоги і не є підставою для звільнення відповідача від виплати допомоги у передбаченому законом розмірі.

Отже, суд першої інстанції правильно стягнув з відповідача на користь позивача недоплачену суму разової щорічної грошової допомоги, застосував ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ч. 5 ст. 15 Закону України «"Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідно до ст. 3 Конституції України «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та Законами України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно вирішив справу, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстави для скасування постанови суду відсутні.

Керуючись ст. 195 ч.1, ст. 197 ч.1 п.2, ст. 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 6 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до управління праці та соціального захисту населення Орджонікідзевського району Маріупольської міської ради про визнання дій незаконними, зобов'язання виплати недоотриману щорічну разову грошову допомогу залишити без змін.

ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання нею законної сили.