2а/0470/13727/12 Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість - 24.03.2014 Прийняття

Публічне акціонерне товариство "Комбінат "Придніпровський" звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби від 17.08.2012 № 00000448822, № 00000458822.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.12.2012 позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.04.2013 рішення суду першої інстанції скасовано; прийнято нову постанову про часткове задоволення позовних вимог; скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.08.2012 № 00000448822 в частині нарахування основного платежу - 13 831 480 грн. та штрафу - 3 044 575,50 грн.; скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.08.2012 № 00000458822 в частині нарахування основного платежу - 2 106 678,70 грн. та штрафу - 797 603,65 грн.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення апеляційним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права.

Крім того, представником відповідача в судовому засіданні подано клопотання про заміну відповідача, у зв'язку із реорганізацією, із Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби на правонаступника - Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його задоволення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової виїзної перевірки ПАТ "Комбінат "Придніпровський" з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.03.2012, складено акт № 272/23-0/01528186 від 30.07.2012, в якому зафіксовано порушення: пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, з урахуванням п. 1.32 ст. 1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 137.10 ст. 137, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.10.2010 по 31.03.2012 на суму 14 022 781 грн.; п. 188.1 ст. 188, п. п. 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201, п. 208.2 ст. 208 Податкового кодексу України, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п .7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 2 311 210 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 17.08.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 00000448822 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 17 085 859,50 грн., в т.ч.: 14 022 781 грн. основного платежу та 3 063 078,50 грн.;

- № 00000458822 про визначення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 3 143 028,50 грн., в т.ч.: 2 311 210 грн. основного платежу та 831 818,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Донараховуючи грошові зобов'язання спірними податковими повідомленнями-рішеннями, податковий орган виходив з того, що у перевіряємому періоді позивачем було сформовано податковий кредит та валові доходи і витрати на підставі документів, отриманих від постачальників, що мають багатоступневий ланцюг постачання, до складу якого входять постачальники, які відсутні за юридичними адресами, приховують фактичне місцезнаходження, не подають податкової та іншої звітності до контролюючих органів, не сплачують податків, документально не підтверджують факт транспортування товарів, товарно-матеріальних цінностей, витрат на їх зберігання, за матеріалами перевірок є постійними в ланцюгах поставок, працюють в одному сегменті ринку, а саме: ТОВ "Дніпроенергостандарт", ПП "ВКФ "Атлант", ПП "Крузо", ТОВ "Самара-Агро плюс", ТОВ "ЮК "Миргородський і партнери", ТОВ "Сан Сет", ПП ОСОБА_4, ПП ОСОБА_5, ТОВ "ЗМТК", ТОВ ЕК "Едванс", ПП "Альянс СД".

Матеріалами справи встановлено, що в перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з контрагентами: ТОВ "Дніпроенергостандарт", ПП "ВКФ "Атлант", ПП "Крузо", ТОВ "Самара-Агро плюс", ТОВ "ЮК "Миргородський і партнери", ТОВ "Сан Сет", ПП ОСОБА_4, ПП ОСОБА_5, ТОВ "ЗМТК", ТОВ ЕК "Едванс", ПП "Альянс СД" на підставі укладених договорів.

Реальність здійснення господарських операцій судами попередніх інстанцій встановлена з підтвердженням матеріалів справи, а саме: договорами купівлі-продажу, договорами про надання послуг, кредитними угодами, банківськими документами, накладними за період з 01.10.2010 по 31.03.2011, актами виконаних робіт, довіреностями, товарно-транспортними накладними.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат в спірному періоді за результатами господарських операцій, з вищевказаними контрагентами, які реально були здійснені.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги в частині, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що позивачем частково визнані та сплачені грошові зобов'язання за податковими повідомленнями-рішеннями (№ 00000458822 від 17.08.2012 на суму основного платежу 204 531,30 грн. та штрафних санкцій 34 214,85 грн., № 00000448822 від 17.08.2012 на суму основного платежу 191 301 грн. та штрафних санкцій 18 503 грн.); господарські операції між позивачем та вищезазначеними контрагентами реально здійснені з підтвердженням первинними документами.

Суд касаційної інстанції, враховуючи оскарження відповідачем рішення суду апеляційної інстанції лише в частині задоволення позовних вимог та межі перегляду, визначені ст. 220 КАС України, погоджується з висновком апеляційного адміністративного суду, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Згідно з пп. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11 зазначеного Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Аналогічні положення наведені і в Податковому кодексі України (2755-17) , який набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Норми вказаних Закону та Кодексу передбачають як підставу для невключення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових платіжних документів, а тому неможливість віднесення до валових витрат підприємства сум, що не підтверджені будь-якими документами взагалі.

Однак, як встановлено судами, всі необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату товарів були у позивача в наявності та надані для перевірки; договори, укладені між позивачем та контрагентами на поставку товарів не були визнані недійсними в установленому законодавством порядку.

Згідно з п. 140.5 ст. 140 ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Згідно з абз. 1, 3 пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Вказані норми кореспондуються з нормами Податкового кодексу України (2755-17) , який набрав чинності з 01.01.2011.

Так, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п. 198.1 ст. 198 зазначеного Кодексу).

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно з п. п. 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на викладені норми Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Податкового кодексу України (2755-17) можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформлених податкових накладних, фактична сплата грошових коштів контрагентам, в сумі визначеній в податкових накладних, а також фактичне виконання господарських операцій, за наслідками яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит, що в даному випадку судами обох інстанцій встановлено з підтвердженням матеріалів справи.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ "Дніпроенергостандарт", ПП "ВКФ "Атлант", ПП "Крузо", ТОВ "Самара-Агро плюс", ТОВ "ЮК "Миргородський і партнери", ТОВ "Сан Сет", ПП ОСОБА_4, ПП ОСОБА_5, ТОВ "ЗМТК", ТОВ ЕК "Едванс", ПП "Альянс СД", що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку є правомірним формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат у спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.

За вказаних обставин, меж перегляду, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Допустити по даній справі заміну відповідача - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби її правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Міндоходів.