Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді Головчук С.В. (суддя-доповідач), суддів Ліпського Д.В., Черпака Ю.К.,

секретар судового засідання Малина Л.В.,

за участю прокурора Зарудяної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги першого заступника прокурора м. Севастополя та Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 05 серпня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2012 року

у справі за позовом заступника прокурора м. Севастополя в інтересах Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Корпорації "Хімагробуд" про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

У травні 2011 року заступник прокурора м. Севастополя в інтересах Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з вказаним позовом, в якому зазначив, що у 2010 році відповідач не працевлаштував на роботу необхідну кількість інвалідів відповідно до статті 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-ХІ) та не сплатив адміністративно - господарські санкції за порушення вимог зазначеної норми. Вважаючи дії Корпорації "Хімагробуд" неправомірними, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 10196 грн та пеню - 79,56 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 05 серпня 2011 року, яку залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційних скаргах перший заступник прокурора м. Севастополя та Севастопольське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів порушують питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Зазначають, що судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, неправильно застосовано норми Закону № 875-ХІ (875-12) . Вказує, що протягом 2010 року у відповідача працювала лише 1 особа з встановленою групою інвалідності.

Перевіривши доводи касаційних скарг, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Корпорацією "Хімагробуд" виконано норматив щодо працевлаштування інвалідів, оскільки протягом 2010 року у відповідача працювало 2 інваліди.

Проте, з такими висновками суду погодитись неможливо.

Судами встановлено, що у 2010 році норматив щодо кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів для Корпорації "Хімагробуд" становив 2 робочих місця.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону № 875-ХІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною 1 статті 19 вказаного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

За умовами частини 1 статті 20 Закону № 875-XI підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України від 25 червня 1991 року № 1251-XII "Про систему оподаткування" (1251-12) , а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судами встановлено, що в Корпорації "Хімагробуд" протягом 2010 року працювало 2 інваліди - ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Разом з тим, з матеріалів справи, зокрема, копії звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2010 рік форми № 10-ПІ (а.с. 8), видно, що прогягом 2010 року у Корпорації "Хімагробуд" лише одному працюючому штатному працівнику відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, а саме: ОСОБА_5

Що стосується ОСОБА_4, то згідно довідки (а.с. 112) інвалідність йому встановлено на строк до 01 жовтня 2009 року, відомості про підтвердження цій особі інвалідності в наступному періоді в матеріалах справи відсутні.

Вказані обставини у справі судами не досліджувалися та їм не давалась відповідна оцінка.

При розгляді справи судами також не досліджено питання, чи подавалися відповідачем у 2010 році звіти форми 3-ПН щомісячно.

Згідно із статтею 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України, суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

Частиною 2 статті 227 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційні скарги першого заступника прокурора м. Севастополя та Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 05 серпня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.