Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

при секретарі судового засідання: Мосійчук І.М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 року

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.12.2010 року

по справі № 2а-13321/10/2670

за позовом Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

У вересні 2010 року Публічне акціонерне товариство "Український зональний науково дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про визнання дій протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.12.2010 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 року у даній справі позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 12 лютого 2010 року № 0001102305/0, № 0001112305/0 та від 07 липня 2010 року № 0000911705/2. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за наслідками планової виїзної перевірки Відкритого акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" відповідачем встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 16.4 статті 16 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон №334/94-ВР (334/94-ВР) ); підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР (168/97-ВР) ) та підпунктів "д", "і" пункту 1.3, пункту 1.15 статті 1, підпунктів "г", "е" підпункту 4.2.9, підпункту 4.2.10 пункту 4.2 статті 4, підпункту 6.3.2 пункту 6.3 статті 6, пункту 7.1 статті 7, підпункту 8.1.2 пункту 8.2 статті 8, підпункту "а" пункту 17.2 статті 17 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі - Закон № 889-IV (889-15) ).

За наслідками перевірки податковим повідомленням-рішенням від 12 лютого 2010 року № 0001112305/0 позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 19342336,00 грн., податковим повідомленням-рішенням від 12 лютого 2010 року № 0001102305/0 позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 5639775,00 грн., податковим повідомленням-рішенням від 12 лютого 2010 року № 0000911705/0 позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 173130,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення від 12 лютого 2010 року № 0001112305/0, № 0001102305/0 залишено без змін, частково скасовано податкове повідомлення-рішення від 12 лютого 2010 року № 0000911705/0 в частині визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 136902,00 грн.

Задовольняючи позов частково, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Судами встановлено, що висновки перевірки про порушення позивачем податкового законодавства відповідач обґрунтував ненаданням позивачем у повному обсязі на момент перевірки документів бухгалтерського та податкового обліку та відповідних підтверджуючих документів.

Досліджуючи питання в частині визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток встановлено, що товари (роботи, послуги) за період, що перевірявся, придбавалися позивачем для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції. В матеріалах справи наявні копії документів, які підтверджують правомірність формування позивачем валових витрат за наведений період. За таких обставин, висновок податкового органу про порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР та заниження податку на прибуток нормативного та документального підтвердження не знайшли.

Також судами правомірно спростовано зазначене відповідачем порушення позивачем пункту 16.4 статті 16 Закону № 334/94-ВР.

В ході дослідження визначеного позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість судами попередніх інстанцій досліджені, серед інших первинних документів, належним чином оформлені податкові накладні, виписані постачальниками позивача, які надають право на формування податкового кредиту за відповідні періоди. Як наслідок, судами встановлено, що останнім правомірно відносились до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва. Відтак, висновок відповідача про порушення позивачем підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не знайшли свого підтвердження.

В частині визначення позивачу суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб, суди правомірно звернули увагу на підпункт 6.3.5 пункту 6.3 статті 6 Закону № 889-IV, відповідно до якого працедавець, який на підставі належним чином отриманої заяви платника податку про застосування пільги застосовує таку пільгу, не несе будь-якої відповідальності за порушення таким платником податку вимог підпункту 6.3.1 цього пункту, за винятком, коли такий працедавець і такий платник податку є пов'язаними особами або коли суд встановлює факт змови між таким працедавцем і таким платником податку, спрямованої на ухилення від оподаткування цим податком.

В ході розгляду справи судами, відповідачем не надано доказів, які б вказували, що позивач та наймані ним особи є пов'язаними особами. Останнім не доведено факту змови між позивачем та найманими особами, спрямованої на ухилення від оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 року та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.12.2010 року по справі №2а-13321/10/2670 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала складена у повному обсязі 14.03.2014 р.