Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Гаманка О.І.

суддів Білуги С. В.

Загороднього А.Ф.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області в особі відділу дозвільної системи Управління громадської безпеки, ОСОБА_2 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області в особі відділу дозвільної системи Управління громадської безпеки про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації, -

У жовтні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 червня 2011 року в задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано протиправною бездіяльність Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області щодо нездійснення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_2

Зобов ' язано Управління міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області нарахувати та сплатити ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2010 рік.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області та ОСОБА_2 подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю, а відповідач - скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що старший лейтенант ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ на посаді старшого оперуповноваженого 2-го сектора 2-го відділу управління оперативно-технічних заходів ГУМВС України в області та наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області № 137 о/с дск від 31.05.2010 року був звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням на підставі поданого рапорту. Зазначені обставини сторонами не оспорюються.

Після звільнення ОСОБА_2 звернувся до відповідача зі скаргою від 02.07.2010 року в якій просив надати йому компенсацію за невикористану відпустку та у наданні зазначених виплат йому було відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вірно послався на наступне.

Виплата компенсації за невикористану відпустку передбачена частиною 2 пункту 56 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991 (114-91-п) року. Разом з цим, частиною 1 цього ж пункту встановлені обмеження щодо кола осіб, яким така компенсація може здійснюватися.

Так, особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Водночас, особам рядового і начальницького складу (крім осіб, указаних в абзаці першому цього пункту), які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки" визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 має право на грошову компенсацію за невикористану відпустку.

Проте, суд апеляційної інстанції також вірно відмовив позивачу у стягнення коштів за затримку розрахунку при звільненні в розмірі середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки положення КЗпП України (322-08) не можливо застосувати до спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були доведені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області в особі відділу дозвільної системи Управління громадської безпеки, ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області в особі відділу дозвільної системи Управління громадської безпеки про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошової компенсації- без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.