Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів: Черпіцької Л.Т. Маслія В.І. Калашнікової О.В. провівши попередній розгляд адміністративної справи за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2011 року у справі № 2-а-367/2010 за позовом ОСОБА_4 до Горинської сільської ради Кременецького району Тернопільської області, третя особа - ОСОБА_5 про зобов'язання вчинити певні дії, -

ОСОБА_4 звернувся з позовом до Горинської сільської ради Кременецького району Тернопільської області, третя особа - ОСОБА_5 про визнання незаконними та скасування рішень сесій Горинської сільської ради № 625 від 24 грудня 2009 року та № 671 від 20 травня 2010 року, а також зобов'язання додатково провести обстеження земельних ділянок позивача та ОСОБА_5 і встановити межі відповідно до планів забудови садиб.

В обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначив, що третя особа - ОСОБА_5 останніми роками почала самочинно захоплювати належну йому земельну ділянку, що стало підставою для звернення до голови сільської ради про встановлення та визначення меж земельних ділянок. Однак, відповідач неправомірно встановив межові знаки земельних ділянок позивача та ОСОБА_5 по існуючій межі, оскільки межі земельних ділянок не відповідають планам забудови садиб.

Постановою Кременецького районного суду Тернопільської області, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2011 року, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між суміжними землекористувачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 встановлена межа у вигляді металевої сітки. Дана металева загорожа існує близько 30 років і на протязі цього часу між сторонами не виникало жодних спорів.

06 листопада 2009 року позивач звернувся до голови Горинської сільської ради із заявою про встановлення та визначення меж земельних ділянок між господарствами ОСОБА_5 та ОСОБА_4

09 грудня 2009 року комісією Горинської сільської ради, з виходом на місце знаходження земельних ділянок, було складено акт про встановлення межі між господарствами жителів с. Горинка ОСОБА_4 та ОСОБА_5 по вул. Шевченка, в якому було зроблено висновок, що фактичне розміщення житлових будинків і їх довжини та фактична ширина відповідних земельних ділянок, зі сторони вулиці Шевченка гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_5 не відповідають планам забудови, та вирішено встановити три межові знаки по фактично існуючій межі.

Рішенням 27 сесії 5 скликання Горинської сільської ради від 24 грудня 2009 року № 625 затверджено акт встановлення меж суміжних земельних ділянок.

Рішенням 29 сесії 5 скликання Горинської сільської ради від 20 травня 2010 року № 671 залишено чинним рішення Горинської сільської ради від 24 грудня 2009 року № 625 "Про затвердження акту встановлення межі між господарствами ОСОБА_4 та ОСОБА_5".

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з правомірності прийнятих відповідачем рішень, оскільки при обстеженні земельних ділянок гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_5 комісією сільської ради було встановлено, що як позивач так і третя особа відійшли від проектної документації планів забудов, а тому зробити на місцевості прив'язку межових знаків до будівель було неможливо.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 158 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Частиною 3 статті 158 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

Згідно ст. 106 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до 107 ЗК України (2768-14) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Судами вірно встановлено, що з технічної документації на забудову житлових будинків суміжних землекористувачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, схем фактичного розміщення житлових будинків і фактичного використання присадибних земельних ділянок та порівняння планів забудов садиб вбачається, що господарські і житлові будівлі позивача та третьої особи зведені зі значними порушеннями від планів забудов, а тому зробити на місцевості прив'язку межових знаків до будівель неможливо.

Відтак, судова колегія погоджується з висновками судів про відсутність підстав для визнання незаконними та скасування рішень сесій Горинської сільської ради № 625 від 24 грудня 2009 року та № 671 від 20 травня 2010 року.

За таких обставин, судова колегія вважає, що судом першої та апеляційної інстанцій повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 жовтня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2011 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута в порядку ст.ст. 235- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.