Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Бухтіярової І.О., Сіроша М.В.,при секретарі Луцак А.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2013 року

у справі № 2а-1409/12/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кроно-Україна"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків у м. Львові Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кроно-Україна" (надалі також - ТОВ "Кроно Україна", позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби (правонаступник - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального управління Міндоходів; надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 грудня 2011 року № 0001190801/25774 форми "В1" в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 273053,33 грн. та штрафних санкцій у розмірі 136844 грн. та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 грудня 2011 року № 0001200801/25775.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2012 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача № 0001190801/25774 форми "В1" від 27 грудня 2011 року в частині зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 273053,33 грн. та застосування штрафних санкції в розмірі 136844 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача № 0001200801/25775 від 27 грудня 2011 року.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2013 року апеляційну скаргу Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2012 року в справі № 2а-1409/12/1370 залишено без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2013 року і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2011 року розмірі 273053,33 грн. та застосування штрафних санкції в розмірі 136844 грн., а також зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість за вересень 2011 року на суму 586383,51 грн. на підставі податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 19 грудня 2011 року № 1648/08-01/31147999, про порушення позивачем вимог підпункту 14.1.18 пункту 14.1.181 статті 14, пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, статті 200, пунктів 201.1, 201.2, 201.11 статті 201 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України (2755-17) ; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), а також пункту 4.6.7 розділу V Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 25 січня 2011 року № 41 (ze197-11) .

Вказані порушення, на думку відповідача, ґрунтуються, на тому, що позивачем:

- в порушення вимог чинного законодавства включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість сплачені митним органам при імпорті товарів відповідно до тимчасових митних декларацій;

- до складу податкового кредиту за вересень 2011 року безпідставно включено суми податку на додану вартість по розрахунках з ТОВ "Управління механізації і транспорту" в розмірі 266,67 грн., ТОВ "Драмторг" в сумі 61224,08 грн. та ТОВ "Інтехліс" в розмірі 3021,64 грн., оскільки правочини позивача та зазначених суб'єктів господарювання є нікчемними, оскільки не спрямовані на настання реальних правових наслідків;

- завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за травень, липень, серпень 2011 року.

Як слідує з касаційної скарги, висновки судів попередніх інстанцій про законне віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, що сплачені митним органам при імпорті товарів відповідно до тимчасових митних декларацій відповідач не спростовував, як і не ставив під сумнів висновків попередніх судових інстанцій про відсутність факту завищення позивачем від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту за травень, липень, серпень 2011 року, а відтак, Вищий адміністративний суд України переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з пунктом 198.3 ПК України (2755-17) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Податкова накладна, відповідно до положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та в кінцевому результаті є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

На підставі доказів, що містяться в матеріалах справи (належним чином оформлених документів первинного обліку - договорів, видаткових та податкових накладних, доказів оплати поставлених товарів), які були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ "Управління механізації і транспорту", ТОВ "Драмторг" та ТОВ "Інтехліс".

Таким чином, юридично правильним є висновок про те, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Львові Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 6 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.