Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Бухтіярової І.О., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Петровського на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2013 року

у справі № 2а/2370/3959/2012

за позовом Канівської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області

державної податкової служби

до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю

ім. Петровського

третя особа Канівське управління державної казначейської служби України

Черкаської області

про стягнення заборгованості, -

Канівська об'єднана державна податкова інспекція Черкаської області Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім.Петровського (надалі також - відповідач), третя особа - Канівське управління державної казначейської служби України Черкаської області, про стягнення заборгованості за бюджетними позичками в сумі 27 570,07 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року адміністративний позов задоволений. Стягнуто з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Петровського 27570, 07 грн. за бюджетними позичками.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2013 року апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Петровського залишено без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року залишено без змін.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю ім. Петровського в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2013 року і ухвали рішення про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства .

Позивач та третя особа, не погоджуючись із касаційною скаргою, подали письмові заперечення, в яких просять судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 220 від 23 лютого 1998 року (220-98-п) "Про забезпечення сільськогосподарських товаровиробників матеріально-технічними та фінансовими ресурсами в 1998 році" між третьою особою та відповідачем було укладено договір № 6 від 15 липня 1998 року, за яким третя особа надала сільськогосподарському товаровиробнику фінансову допомогу в розмірі 5933 грн. для централізованої закупівлі запасних частин і ремонтних матеріалів до техніки для проведення весняно-польових робіт в 1998 році, на умовах повернення до 01 жовтня 1998 року на єдиний казначейський рахунок третьої особи.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 1604 від 7 жовтня 1998 року (1604-98-п) "Про внесення змін до постанов КМУ № 220 від 26 лютого 1998 року (220-98-п) та № 222 від 27 лютого 1998 року (222-98-п) " було врегульовано питання щодо строку повернення фінансової допомоги, наданої відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 220 від 26 лютого 1998 року (220-98-п) "Про забезпечення сільськогосподарських товаровиробників матеріально-технічними та фінансовими ресурсами в 1998 році" та продовжено строк повернення фінансової допомоги до 21 грудня 1998 року. Надання фінансової допомоги за даним договором проводилася платіжним дорученнями від 16 липня 1998 року, а також 27 листопада 1998 року платіжним дорученням № 60 на суму 3900 грн.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1953 від 10 грудня 1998 року "Про забезпечення сільськогосподарських товаровиробників матеріально-технічними та фінансовими ресурсами в 1999 році" (1953-98-п) між третьою особою та відповідачем був укладений договір № 9 від 15 березня 1999 року, за яким третя особа надала сільськогосподарському товаровиробнику фінансову допомогу в розмірі 3000 грн. для централізованої закупівлі запасних частин і ремонтних матеріалів до техніки для проведення весняно-польових робіт в 1999 році, на умовах повернення до 01 жовтня 1999 року. Часткове надання фінансової допомоги за даним договором проводилося згідно з платіжним дорученням № 7 від 15 березня 1999 року на суму 2000 грн. та № 57 від 05 липня 1999 року на суму 996,84 грн.

Згідно із приписами Закону України "Про врегулювання заборгованості за бюджетними позичками, наданими державним та іншим сільськогосподарським підприємствам усіх форм власності і господарювання через обслуговуючі, заготівельні і переробні підприємства, та реструктуризацію заборгованості зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) переробних підприємств агропромислового комплексу" (2237-14) було проведено реструктуризацію заборгованості по таких видах бюджетних позик на 8 років із виплатою щороку рівними частинами, починаючи з 1 січня 2004 року, а також затверджено графіки погашення сум заборгованості згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України № 186 від 3 квітня 2002 року (186-2002-р) та погоджено з управлінням сільського господарства і продовольства.

Судом першої інстанції встановлено, що реструктуризацію коштів проведено шляхом підписання протоколів урегулювання заборгованості за бюджетними позичками, наданими державним та іншим сільськогосподарським підприємствам усіх форм власності та господарювання, між стороною-надавачем та стороною-отримувачем, з подальшим розробленням графіків погашення реструктуризованих сум заборгованостей.

Згідно з розробленими графіками, останній платіж по реструктуризованих бюджетних позичках відповідачем мав бути проведений у 2011 році, проте нарахувань на єдиний казначейський рахунок коштів по погашенню реструктуризованої заборгованості не надходило.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 174 від 2 березня 2011 року (174-2011-п) третьою особою на адресу позивача були направлені подання від 6 березня, 3 квітня, 3 травня, 1 червня та 2 липня 2012 року, для здійснення до відповідача заходів щодо стягнення простроченої заборгованості.

6 квітня 2012 року позивачем була направлена відповідачу податкова вимога № 74, з якої вбачається, що загальна сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов'язаннями станом на 06 квітня 2012 року становить 26 669,75 грн.

11 травня 2012 року податкова вимога була отримана відповідачем, що підтверджується поштовим повідомленням, але залишилась невиконаною.

Відповідно до підпункту 20.1.28 статті 20 розділу I Податкового кодексу України (2755-17) , органи державної податкової служби наділені правом застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", державні податкові інспекції в районах здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), а також мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми недоїмки, пені у випадках, порядку та розмірах, встановлених законами України.

Відповідно до статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з пунктом 9 статті 17 Бюджетного кодексу України, прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами державної податкової служби, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України (2755-17) або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання. Позовна давність на вимоги щодо погашення такої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) не поширюється.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про врегулювання заборгованості за бюджетними позичками, наданими державним та іншим сільськогосподарським підприємствам усіх форм власності і господарювання через обслуговуючі, заготівельні і переробні підприємства, та реструктуризацію заборгованості зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) переробних підприємств агропромислового комплексу", реструктуризується на 8 років з виплатою щороку рівними частинами починаючи з 1 січня 2004 року решта заборгованості державних та інших сільськогосподарських підприємств усіх форм власності і господарювання, не врегульованої відповідно до статті 1 цього Закону, а також обслуговуючих, заготівельних та переробних підприємств, з якими такі сільськогосподарські підприємства уклали угоди на закупівлю зерна до державних ресурсів за державним замовленням (контрактом), станом на 1 січня 2000 року за отримані ними в 1994 - 1999 роках бюджетні позички, включаючи грошові аванси та натуральні насіннєві і фуражні позички, зерно державних ресурсів та державних резервів, використане для придбання матеріально-технічних ресурсів, крім заборгованості за імпортну техніку, коштів, використаних не за цільовим призначенням, та сум, що підлягають врегулюванню відповідно до вимог статті 1 цього Закону і статті 2 Закону України "Про списання заборгованості зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) платників податків у зв'язку з реформуванням сільськогосподарських підприємств".

Статтею 2 Закону України "Про списання заборгованості зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) платників податків у зв'язку з реформуванням сільськогосподарських підприємств", визначено, що підлягає списанню заборгованість по податках до Державного бюджету України, а також нараховані на них пені та штрафи станом на 01 травня 2000 року заготівельним, переробним і обслуговуючим підприємствам за надані відповідними рішеннями Уряду України 1996 - 1999 років і не повернуті позички на матеріально-технічні ресурси сільськогосподарським товаровиробникам, вказаним в статті 1 цього Закону.

Проаналізувавши викладені законодавчі норми, повно та всебічно дослідивши обставини та матеріали справи, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому, не є такими що спростовують вказані висновки доводи наведені в касаційній скарзі про те, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України. Так, вказаний спір виник у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень (позивачем) владних управлінських функцій, зокрема таких, що були передбачені підпунктом 20.1.28 статті 20 розділу I Податкового кодексу України (2755-17) , а відтак, в силу положень статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд такої справи віднесений до юрисдикції адміністративних судів.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Петровського відхилити, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 4 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.