Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Гаманка О.І.

суддів Білуги С.В.

Загороднього А.Ф.

при секретарі Сперкач Т.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 17 грудня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради Вінницької області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

У червні 2008 року ОСОБА_4 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради Вінницької області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Постановою Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 17 грудня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 06.09.2005 року ОСОБА_4 працювала спеціалістом І категорії відділу з питань обслуговування інвалідів ветеранів війни та праці УПСЗН Могилів-Подільської міськради.

Рішенням Могилів-Подільської міської ради Вінницької області від 05 грудня 2007 року № 437 було скорочено з 20 травня 2008 року посаду спеціаліста І категорії відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення управління праці та соціального захисту населення міської ради.

Наказом відповідача від 03 квітня 2008 року № 14 було попереджено ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які займали посади спеціалістів 1-ї категорії вищевказаного відділу, про наступне звільнення з посади з 03.06.2008 року, із змістом якого позивачка відмовилась знайомитись, про що складений відповідний акт.

Наказом Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради Вінницької області № 20 від 26.05.2008 року ОСОБА_4 було звільнено з роботи відповідно до положень пункту 1 ст. 40 КЗпП України з посади спеціаліста І категорії відділу персоніфікованого обліку пільгової категорії населення управління праці та соціального захисту населення міської ради, із займаної посади 03 червня 2008 року.

Наказом відповідача № 24 від 03.06.2008 року наказ № 20 від 26 травня 2008 року було скасовано на підставі лікарняного листа позивачки.

Наказом Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради Вінницької області № 26 від 01 липня 2008 року ОСОБА_4 було звільнено на підставі пункту 1 ст. 40 КЗпП України з посади спеціаліста І категорії відділу персоніфікованого обліку пільгової категорії населення управління праці та соціального захисту населення міської ради, із займаної посади 01 липня 2008 року у зв'язку з скороченням цієї посади з 03 червня 2008 року та листка непрацездатності, наданого позивачкою 01.07.2008 року.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Згідно з положеннями пункту 1 ст. 40 Кодексу законів про працю, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому звільнення з зазначених підстав допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно ст. 49-2 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) , розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач була своєчасно попереджена про звільнення з посади.

Згідно зі штатним розкладом іншої роботи чи посади, яка б могла бути запропонована і зайнята позивачкою у відповідача не було.

Протоколом № 4 розширеного засідання профкому та адміністрації УПСЗН міської ради було розглянуто питання про звільнення з роботи у зв'язку зі скороченням посади спеціаліста І категорії відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення УПСЗН Могилів-Подільської міськради ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та вирішено дати згоду на звільнення з роботи ОСОБА_4

Відповідно до акту від 02 квітня 2008 року, затвердженого Начальником УПСЗН Могилів-Подільської міськради ОСОБА_4 відмовилась брати участь у засіданні профкому.

Відповідно до положень статей 49-2 Кодексу законів про працю України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Звільняючи з роботи ОСОБА_4, відповідач взяв до роботи, що інша особа, яка працювала з позивачкою у цьому ж відділі ОСОБА_5 працює на посаді спеціаліста відділу персоніфікованого обліку пільгових категорій населення УПСЗН Могилів-Подільської міськради з 06.12.2005 року, вона має спеціальну бухгалтерську освіту, навчалась на 5 курсі в Вищому навчальному закладі, а тому має переважне право для залишення на роботі.

Позивач при її працевлаштуванні надала диплом лиценціата, виданий відповідним навчальним закладом Республіки Молдова 13.04.2004 року. Актом від 11.01.2007 року попереджено ОСОБА_4 про подальшу легалізацію диплому та приведення його у відповідність з вимогами чинного законодавства в найкоротший строк, так як відповідно до посадової інструкції така повинна мати вищу освіту.

Невідповідність диплому ОСОБА_4 вимогам чинного законодавства та її нижча кваліфікація ніж у ОСОБА_5 була підставою для надання згоди на звільнення позивачки з роботи у зв'язку з скороченням посади, про що свідчить протокол №4 розширеного засідання профкому та адміністрації УПСЗН міської ради від 26.05.2008 року.

Міжнародним договором укладеним Україною є Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання і еквівалентність документів про освіту і вчені звання, яка підписана 18.05.2001 року (498_133) та набрала чинності 28.11.2008 року.

Відповідно до статті 2 цієї Угоди, документи державного зразка про базову та повну загальну середню освіту, видані в Україні та документи державного зразка про базову освіту (посвідчення про гімназійну освіту) і повну середню освіту (атестат про середню освіту, диплом бакалавра) видані в Республіці Молдова взаємно визнаються і еквівалентні при продовженні освіти на подальшому рівні відповідно до діючого законодавства кожної із Сторін. Згідно положенням статті 7 Угоди, для реалізації цієї Угоди Сторони нададуть одна одній зразки державних документів про освіту, кваліфікацію і вчені звання, а також національні нормативні акти, що регулюють правила і процедури їх оформлення та видачі.

Тобто, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що без легалізації диплому ОСОБА_4 (із засвідченням нотаріусом України вірності копій та перекладу), що має місце у даній справі, така особа має право на професійну діяльність і працевлаштування, як особа з відповідною освітою тільки після набрання чинності та реалізації положень міжнародного договору - Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Молдова, а саме з 28.11.2008 року.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

За таких обставин, оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 17 грудня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Могилів-Подільської міської ради Вінницької області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.