Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Пасічник С.С., Ситников О.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2012р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013р. у справі за позовом ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Одеса" до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції, треті особи - Публічне акціонерне товариство "Банк Фінанси та Кредит" в особі філії "Одеське РУ" ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", ОСОБА_3, Державне підприємство "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України в особі Одеської філії, Южненська міська державна нотаріальна контора Одеської області про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії,

У травні 2012 року ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Одеса" звернулося до суду з позовом до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції з вимогами про визнання протиправними дій, визнання протиправною та скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2012 р. позов задоволено. Визнано протиправними дії другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції в частині накладення арешту на заставне майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 50,72 кв.м. Визнано протиправною та скасовано постанову другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 14.07.2011р. № В-12/799 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в частині накладення арешту на заставне майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 50,72 кв. м. та оголошення заборони на його відчуження.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 р. апеляційну скаргу Другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2012 р. без змін.

У касаційній скарзі Другий Приморський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції просить скасувати судові рішення та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представники сторін до суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Справа вирішується в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні клопотання осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21.02.2008 р. між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) правонаступником прав та обов'язків якого є ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 69-01-83, відповідно до умов якого банк надав на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового використання кредит у сумі 300 000,00 грн.

Для забезпечення виконання ОСОБА_3 його зобов'язань перед позивачем за кредитним договором 21.02.2008 р. між банком та кредитором укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Южненського міського нотаріального округу Одеської області.

Відповідно до п. 1.2. зазначеного договору, предметом іпотеки є двокімнатна квартира за АДРЕСА_1.

21.02.2008 р. у зв'язку з укладенням вищезазначеного договору проведено державну реєстрацію обтяження об'єкта нерухомого майна, про що в Державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вчинено відповідний запис за № 6642266.

14.07.2011 р. в межах примусового виконання рішення Київського районного суду м. Одеси по справі № 2-1392/2010, на підставі виконавчих листів виданих 04.03.2011 р. про стягнення солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Одеське РУ "ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" грошової суми у розмірі 601 180, 46 грн., державним виконавцем другого Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_3

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" - виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У разі самостійного невиконання боржником рішення у строк, встановлений державним виконавцем та ненадання документального підтвердження повного виконання рішення, державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове його виконання (ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження").

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 32 даного Закону одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно з ч. 8 ст. 54 Закону встановлено, що примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку" (898-15) .

Відповідно до ст. 1 Закону Україна "Про іпотеку", іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про іпотеку", іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

Згідно з ст. 4 Закону України "Про іпотеку", обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

За нормами ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя.

У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, такий документ повертається стягувачу - заставодержателю в порядку, встановленому пунктом 8 частини першої статті 47 цього Закону.

Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів.

Крім того, норми ч. 3 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" зобов'язують державного виконавця у разі звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення чи земельну ділянку подавати запит до відповідних місцевих органів, що здійснюють реєстрацію та облік майна, про належність такого майна боржнику на праві власності, а також перевіряти, чи не перебуває це майно під арештом.

Норми ч. 2 ст. 4 вказаного Закону надають право державному виконавцю під час виконання рішень на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти.

Відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону України "Про виконавче провадження" після надходження документального підтвердження належності боржнику на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна державний виконавець накладає на них арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідних реєстрів в установленому законом порядку. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що державний виконавець не дотримався вимог, визначених ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження", за яких на іпотечне майно не може бути звернуто стягнення для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 02.07.2012р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2013 р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановлених статтями 237- 244 Кодексу адміністративного судочинства України.