Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.

Кочана В.М.,

Ситникова О.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Одеси на постанову Київського районного суду м.Одеси від 08 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси про визнання розпорядження незаконним та зобов'язання призначити пенсію державного службовця,

ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси, в якому (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просила визнати неправомірними дії відповідача щодо скасування їй пенсії державного службовця; визнати незаконним та скасувати розпорядження відповідача про переведення позивачки на пенсію за віком та призначити їй пенсію державного службовця.

Постановою Київського районного суду м.Одеси від 08 листопада 2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2013 року, позов задоволено частково.

Не погоджуючись з рішеннями судів, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ч.2 ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що з 19.09.1979 р. по 25.08.2004 р. позивачка працювала інспектором, старшим інспектором та головним інспектором Одеської митниці, а 05.06.1995 р. -0прийняла присягу державного службовця.

Відповідно до довідки від 01 серпня 2012 року, виданої начальником відділу кадрової роботи Південної митниці, позивачці за вказаний період роботи було присвоєно відповідними наказами персональні та спеціальні звання, а саме: персональні звання - контролер митної служби другого рангу, контролер митної служби першого рангу, інспектор митної служби першого рангу, радник митної служби третього рангу, радник митної служби другого рангу, спеціальне звання - інспектор митної служби другого рангу.

Період роботи позивачки на посадах інспектора, старшого інспектора, головного інспектора в митних органах по здійсненню митного контролю та митного оформлення, які відносяться до посад спеціалістів-посадових осіб митних органів відповідно до Митного Кодексу України (4495-17) , до звільнення складав 25 років 11 місяців 6 днів.

18.12.2004 р., тобто по досягненню пенсійного віку, позивачка звернулась до відповідача з заявою про призначення їй пенсії державного службовця, яку їй і було призначено в розмірі 1086,68 грн.

Розпорядженням Управління Пенсійного фонду України у Київському районі м.Одеси № 146260 від 01.06.2005 р. позивачці припинено нарахування та виплату пенсії державного службовця та призначено пенсію за віком у розмірі 381,25 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 р. державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.

Як слідує зі ст.2 вищевказаного Закону, посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень. Посадовими особами вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Згідно зі ст. 407 Митного кодексу України (що діяв на час виникнення спірних відносин) посадовими особами митної служби України є працівники митних органів, спеціалізованих митних установ та організацій, на яких цим Кодексом та іншими законами України покладено здійснення митної справи, організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і яким присвоєно спеціальні звання.

Стаття 408 цього ж Кодексу визначає, що правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України "Про державну службу" (3723-12) .

За змістом частини 1 статті 413 Митного кодексу України особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях, приймають Присягу державного службовця.

Як встановлено судами, позивачка у відповідності до вимог ст. 17 Закону України "Про державну службу" в червні 1995 р. прийняла Присягу державного службовця. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 р. № 283 (283-94-п) затверджено Порядок обчислення стажу державної служби, яким встановлено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах державних службовців в державних органах, передбачених у ст. 25 Закону України "Про державну службу", а також на посадах, віднесених Кабінетом міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, тощо.

Відповідно до ч.2 ст. 37 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку.

Отже, стаж роботи позивачки в органах митного контролю прирівнюється до стажу державної служби, внаслідок чого остання має право на отримання пенсії державного службовця.

За наведеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстав для скасування ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтею 210, 220, 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м.Одеси залишити без задоволення, а постанову Київського районного суду м.Одеси від 08 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2013 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.