Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Пасічник С.С., Ситников О.Ф., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013 р. у справі за позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Миколаївгаз" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

У вересні 2011 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Миколаївгаз" з вимогами про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.11.2011 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013 р., в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, з посиланням на порушення норм матеріального і процесуального права, допущених судами, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відхилення касаційної скарги з урахуванням наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.03.2011 р. відповідачем надано звіт за 2010 рік за формою № 10-ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за 2010 рік складає 2209 осіб, норматив працевлаштування інвалідів - 88 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 75 осіб. Згідно звіту підприємством не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 13 робочих місць.

На підставі наведеного звіту позивачем здійснено розрахунок суми по сплаті адміністративно-господарських санкцій за нестворені робочі місця для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2010 році, відповідно до якого сума адміністративно-господарських санкцій та пені складає 327021, 25 грн.

За змістом ст. 19 Закону України від 21.03.1991 р. № 875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (далі - Закон № 875-ХІІ (875-12) ) для підприємств, установ, організацій встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Частиною 1 ст. 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України (254к/96-ВР) та Законом України від 25.06.1991 р. № 1251-XII "Про систему оподаткування" (1251-12) , а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно зі ст. 18 Закону № 875-ХІІ працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Законом України від 23.02.2006р. № 3483-IV "Про внесення змін до деяких законів України щодо реалізації інвалідами права на трудову зайнятість" (3483-15) зазначену статтю було викладено в іншій редакції, а Закон № 875-ХІІ (875-12) доповнено ст. 18-1, за змістом якої пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Як встановлено судами, відповідач інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) шляхом подачі звіту за формою № 3-ПН.

У зв'язку з тим, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 20.06.2011 р. (справі № 21-60а11) та від 16.04.2013 р. (справа № 21-81а13).

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до ч. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відхилити, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.11.2011р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.02.2013р. залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235- 237 Кодексу адміністративного судочинства України.