805/3781/13-а Про визнання недійсною та скасування податкової консультації та зобов'язання надати нову податкову консультацію - 26.02.2014 Прийняття

ТОВ "Шахта "Південнодонбаська № 1" звернулось у березні 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПС у Донецькій області про визнання недійсною (скасування) індивідуальної податкової консультації від 18.03. 2013 року № 2597/10/15-113-3 як такої, що надана із порушенням вимог діючого законодавства та зобов'язання надати нову консультацію із врахуванням висновків суду.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01.04.2013 року позов задоволено повністю.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.11.2013 року постанова Донецького окружного адміністративного суду від 01.04.2013 року скасована, прийнята у справі нова постанова, в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд до Донецького апеляційного адміністративного суду. Вважає, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме ст. ст. 14, 52, 153 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.03.2013 року позивач звернувся до відповідача з листом № 12 на отримання письмової податкової консультації. У листі позивач просив роз'яснити практичне застосування ст. 153 ПК України.

18.03.2013 року в листі за вих. № 2597/10/15-113-3 ДПС у Донецькій області, посилаючись на абзаци 4 та 9 п. 57.1 ст. 57 ПК України, Узагальнюючу податкову консультацію щодо особливостей подання декларацій з податку на прибуток та сплати податку у 2013 році, затверджену Наказом Державної податкової служби України № 1171 від 21.12. 2012 року (v1171837-12) , зазначила, що авансові внески з податку на прибуток при виплаті дивідендів не зменшують податкових зобов'язань (авансових внесків) з податку на прибуток протягом 2013 року. Суми авансових внесків з податку на прибуток при виплаті дивідендів зменшують податкові зобов'язання з податку на прибуток визначені в декларації за 2013 рік.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що спірним між сторонами є питання можливості зменшувати щомісячні авансові платежі з податку на прибуток, які повинен сплачувати платник податків протягом звітного року на підставі розрахунку щомісячних авансових внесків до річної податковій декларації, на суму авансових внесків з податку на прибуток, що сплачуються платником податків при виплаті дивідендів, при цьому, задовольняючи позов, наводить аналіз норм податкового законодавства, яке регулює спірні правовідносини, і приходить до висновку про невідповідність доводів податкового органу, викладених в наданій консультації, змісту законодавства.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв'язку з тим, що податкові консультації не мають сили нормативно-правового акта, а тому не можуть вступати в конкуренцію з іншими рішеннями (нормативно-правовими актами чи правовими актами індивідуальної дії) суб'єкта владних повноважень, оскільки за юридичною природою є відмінними від останніх. Така форма оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства, що регулює податкові правовідносини, не породжує для відповідних суб'єктів настання будь-яких юридичних наслідків, не впливає на їхні права та обов'язки, а також не є обов'язковою для виконання. Окрім того, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що необхідною ознакою податкової консультації як предмета судового оскарження є його відповідність визначенню рішення (акта) суб'єкта владних повноважень в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , зокрема, породження юридичних наслідків для визначеного або невизначеного кола суб'єктів, яким це рішення адресовано. У даному випадку оспорювана податкова консультація не носить обов'язкового характеру, не породжує для позивача жодних правових наслідків та не порушує його прав, свобод і інтересів, а є лише допомогою контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону. Жодних управлінських висновків оскаржувана податкова консультація не містить, вчинити будь-які обов'язкові дії позивачу вона не приписує, та, відповідно, не порушує його права свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Колегія суддів касаційної інстанції такий висновок апеляційного суду вважає передчасним, враховуючи наступне.

Згідно пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган;

Статями 52 та 53 ПК України передбачені порядок надання та наслідки застосування податкових консультацій.

Відповідно до ст. 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом. Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультації надаються контролюючими органами. Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Згідно ст. 53 ПК України не може бути притягнуто до відповідальності платника податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі, а також узагальнюючої податкової консультації, зокрема, на підставі того, що у майбутньому така податкова консультація або узагальнююча податкова консультація була змінена або скасована. Платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Тобто, отримання позивачем згідно діючого законодавства України індивідуальної податкової консультації є юридично значимим для підприємства, оскільки це безпосередньо впливає на його права, свободі і інтереси в сфері оподаткування, а саме наявність індивідуальної податкової консультації відповідно до ст. 53 ПК України є підставою для звільнення від відповідальності платника податків, який діяв відповідно до такої податкової консультації, наданої йому у письмовій або електронній формі.

Крім того, в разі отримання податкової консультації, яка на думку платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору, такий платник податків має право оскаржити до суду податкову консультацію контролюючого органу як правовий акт індивідуальної дії.

В той же час, суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, не звернув уваги на те, що спеціальним законодавством визначено порядок оскарження податкової консультації, яким чітко визначено, що у випадку суперечностей нормам або змісту відповідного податку вона визнається недійсною.

Аналогічні положення містяться і в Методологічних рекомендаціях щодо надання органами ДПС України письмових податкових консультацій от 21.01.2011 року № 1600/7/10-1017/220 (v1600837-11) , де зазначено, що у разі коли суд визнав консультацію недійсною, орган державної податкової служби зобов'язаний у дводенний термін з дня отримання такого судового рішення надати його копію центральному органу державної податкової служби (підрозділу, до компетенції якого відноситься питання, викладене у відповідному зверненні, та юридичному), скасувати відповідну консультацію у разі набрання рішенням суду законної сили.

Окрім того, судом апеляційної інстанції не досліджено податкову консультацію, яка оскаржується у вказаній справі, на предмет наявності суперечностей нормам або змісту відповідного податку.

Щодо твердження касатора у касаційній скарги про порушення судом апеляційної інстанції ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, то колегія суддів касаційної інстанції зазначає наступне.

Статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем був поданий адміністративний позов до ДПС у Донецькій області, якою була надана оспорювана податкова консультація.

Судом апеляційної інстанції до розгляду даної справи була допущена представник Головного управління Міндоходів у Донецькій області ОСОБА_4, яка належним чином не підтвердила свої повноваження щодо участі у справі в частині представництва інтересів відповідача.

Клопотання про заміну відповідача його правонаступником у судовому засіданні представником Головного управління Міндоходів у Донецькій області ОСОБА_4 не заявлялось, відповідна ухвала про заміну відповідача його правонаступником судом апеляційної інстанції не приймалась.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, колегія суддів касаційної інстанції прийшла до висновку, що винесене судом апеляційної інстанції судове рішення не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, що визначені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на те, що повно і всебічно не з'ясовано всіх важливих обставин у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до положень ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.