2а-2042/10/0470 Про скасування рішення про визначення митної вартості товарів, стягнення надміру сплачених платежів з податку на додану вартість - 25.02.2014 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" та Дніпропетровської митниці Міндоходів на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 р. у справі № 2а-2042/10/0470 за позовом Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" до Дніпропетровської митниці Міндоходів та Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві про скасування рішень, стягнення надміру сплачених платежів, -

ПАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" звернулось до суду з позовом до Криворізької митниці (на даний час Дніпропетровська митниця Міндоходів) та Головного управління Державного казначейства України у м. Києві, в якому просив:

- визнати протиправним Рішення Криворізької митниці про визначення митної вартості товарів № 113000010/2009/000330/1 від 18.12.2009 року;

- скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/9/000844 від 18.12.2009 року;

- стягнути з Державного бюджету України в особі Головного управління Державного казначейства у м. Києві (01001, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-А, код ЄДРПОУ 24262621) на користь Відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (50079, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 00191023) кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого податку на додану вартість у розмірі 27 153,84 грн.;

- стягнути з Державного бюджету України в особі Головного управління Державного казначейства у м. Києві (01001, м. Київ, вул. Терещенківська, 11-А, код ЄДРПОУ 24262621) на користь Відкритого акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (50079, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 00191023) кошти на відшкодування шкоди у вигляді надмірно сплаченого ввізного мита у розмірі 9503,85 грн..

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.03.2011 р., у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Криворізької митниці про визначення митної вартості товарів № 113000010/2009/000330/1 від 18.12.2009 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів, транспортних засобів через митний кордон України №113050000/9/000844 від 18.12.2009 року. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними судовим рішенням, Товариство та митний орган звернулися з касаційною скаргою, у якій позивач просить його скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі, а перший відповідач - скасувати судове рішення повністю та залиши в силі постанову суду першої інстанції. Касаційні скарги обґрунтовані невірним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, дослідивши матеріали справи та доводи касаційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав до їх задоволення з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду, 16.11.2009 року між Відкритим акціонерним товариством "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" та Відкритим акціонерним товариством "Бєлшина", Республіка Білорусь, м. Бобруйськ, укладено зовнішньоекономічний контракт № 1352/8941-37-09, згідно з умовами якого Постачальник зобов'язався здійснити поставку товару позивачу, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах, вказаних у Специфікаціях до Контракту.

18.12.2009 року при митному оформленні партії товару за вантажною митною декларацією № 113050000/9/009661 Криворізькою митницею прийнято рішення про визначення митної вартості товарів № 113000010/2009/000330/1, на підставі якого стосовно придбаного позивачем у Постачальника товару 18.12.2009 року оформлено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України № 113050000/9/000844.

Рішення про визначення митної вартості винесено з використанням резервного методу відповідно до положень ст. 273 Митного кодексу України (діючого на час виникнення спірних правовідносин).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що під час здійснення контролю за визначенням митної вартості імпортованого позивачем товару, при порівнянні заявленої позивачем митної вартості з митною вартістю товарів, які вже ввозились на територію України, митним органом було встановлено, що заявлена ціна товару - 8 250 дол. США за шт., а раніше імпортовані шини цього ж виробника та цієї ж марки ввозились за ціною 8 960 дол. США за шт. У зв'язку із відмовою декларанта завірити печаткою інформаційні листи та комерційну пропозицію, які були додатково надані на вимогу митного органу при здійсненні консультації, суд першої інстанції погодився із висновком митного органу щодо неможливості врахування цих документів та необхідності застосування шостого методу визначення митної вартості товару.

Скасовуючи рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності у Рішенні та Картці відмови посилання на реквізити інформації, прийнятої за підставу для визначення рівня митної вартості, а також недостатності підстав стверджувати про неправомірність заявленої позивачем митної вартості товару та необхідності застосування резервного методу. Відмовляючи в проханні позивача щодо стягнення надміру сплачених платежів через Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, апеляційний суд зазначив, що другий відповідач не є належним у зв'язку з чим позовні вимоги, заявлені до нього - є безпідставними.

Колегія суддів вважає вказані висновки суду апеляційної інстанції обґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналіз наведених норм, а також положень Порядку здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2008 року № 339 (339-2008-п) , та Порядку декларування митної вартості товарів дає підстави вважати, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.

Разом з тим дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю. До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до шостого) визначення митної вартості.

Водночас, зі змісту норм пункту 14 Порядку декларування митної вартості товарів та частини четвертої статті 266 МК убачається, що позивач не зобов'язаний надавати повний перелік документів, визначених пунктом 11 зазначеного Порядку. При цьому витребування таких документів може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей.

Разом з тим, витребувавши частину документів, передбачених пунктом 11 Порядку декларування митної вартості товарів, митний орган не зазначив, які саме обставини ці документи повинні підтвердити.

Відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Так, з рішення про визначення митної вартості вбачається, що в графі 33 "Обставини прийняття Рішення та джерела інформації, що використовувалися митним органом для визначення митної вартості" не зазначені обставини, що стали підставою для прийняття Рішення, та джерела інформації, які використовувалися митним органом, і їх реквізити. Натомість, єдиним джерелом, на яке посилається відповідач, є цінова інформація ЄАІС ДМСУ.

За таких обставин апеляційний суд дійшов правильного висновку про протиправність рішення Митниці щодо застосування шостого (резервного) методу визначення митної вартості товару без послідовного застосування попередніх п'яти, як це встановлено частиною п'ятою статті 266 МК, та без належного обґрунтування неможливості їх застосування. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 29.05.2012 року по справі № 21-91а12, а відтак відповідно до ст. 2442 КАС України є обов'язковою для всіх судів України.

Також, колегія суддів погоджується із висновком апеляційного суду щодо відсутності підстав для задоволення позовної вимоги про повернення надмірно сплачених коштів, оскільки із такими вимогами слід було звертатись до Головного управління Державного казначейства України у Дніпропетровській області.

Крім того, у випадку прийняття рішення про стягнення суми надміру сплаченого ПДВ та/або мита одночасно скасовуючи рішення митного органу про визначення митної вартості товарів фактично визначається вартість ввезеного товару, чим підмінюється виняткова компетенція в питаннях перевірки, контролю правильності обчислення декларантом і визначення митної вартості. Наведена позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду України, що визначена, зокрема, у постанові від 07.09.12 р. у справі № 21-242а12.

Таким чином, апеляційним судом вірно встановлено характер спірних взаємовідносин та обґрунтовано застосовано норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону, які б могли призвести до прийняття невірного рішення, не встановлено. Твердження касаційних скарг зазначений висновок суду не спростовують.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 220, 221, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів, -

Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" та Дніпропетровської митниці Міндоходів залишити без задоволення.