Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І (доповідач), Іваненко Л.Я., Лиски Т.О.,

розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом за позовом Управління Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому до державного підприємства "Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про стягнення заборгованості,-

У червні 2009 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість в сумі 55247,64 грн. в порядку ст. 24 Закону України від 13 грудня 1991 року № 1977-ХІІ "Про наукову і науково-технічну діяльність" (далі - Закон № 1977-ХІІ (1977-12) ).

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2009 року, яку залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 травня 2011 року, позов задоволено і стягнуто з відповідача заборгованість у сумі 55247,64 грн.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення цих судів і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що державне підприємство "Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" є державним підприємством, яке діє на принципах госпрозрахунку та функціонує як самостійний суб'єкт господарювання.

Управлінням Пенсійного фонду України у м. Хмельницькому призначено пенсії працівникам державного підприємства "Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою".

За період з лютого 2006 року по травень 2009 року у державного підприємства "Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" виникла заборгованість із відшкодування позивачу різниці між сумою пенсії, призначеної відповідно до Закону № 1977-ХІІ (1977-12) , та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, у розмірі 55247,64 грн.

Згідно зі ст. 6 Закону № 1788-XII особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається будь-яка з цих пенсій за їх вибором.

Держава встановлює для наукових (науково-педагогічних) працівників, які мають необхідний стаж наукової роботи, пенсії на рівні, що забезпечує престижність наукової праці та стимулює систематичне оновлення наукових кадрів (ст. 24 Закону № 1977-ХІІ).

Відповідно до ч. 9 ст. 24 Закону № 1976-ХІІ різниця між сумою пенсії, призначеної за цим Законом, та сумою пенсії, обчисленої відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник, фінансується: для наукових (науково-педагогічних) працівників державних бюджетних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів державного бюджету; для наукових (науково-педагогічних) працівників інших державних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів, а також коштів державного бюджету в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому за рахунок коштів державного бюджету науковим (науково-педагогічним) працівникам оплачується з розрахунку на одну особу 50 відсотків різниці пенсії, призначеної за цим Законом; для наукових (науково-педагогічних) працівників недержавних наукових установ, організацій та вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації - за рахунок коштів цих установ, організацій та закладів.

Згідно Порядку фінансування різниці між сумою пенсії, призначеної науковим (науково-педагогічним) працівникам державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації згідно із Законом № 1976-ХІІ (1977-12) , та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку мають право зазначені особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, від 24 березня 2004 року № 372 (372-2004-п) , за рахунок коштів державного бюджету фінансується 50 відсотків різниці у розмірі пенсії наукових (науково-педагогічних) працівників державних небюджетних підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів III - IV рівнів акредитації у розрахунку на одну особу. Інша частина фінансується за рахунок коштів цих підприємств, установ, організацій та закладів.

Відповідно до пункту 5 Порядку розмір витрат на фінансування різниці у розмірі пенсії за рахунок коштів державних небюджетних (у тому числі і недержавних) підприємств, установ, організацій та вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації визначається у розрахунку на рік органами Пенсійного фонду до 20 січня поточного року та протягом 10 днів з дня призначення пенсії відповідно до Закону № 1976-ХІІ (1977-12) , про що відповідному підприємству, установі, організації або закладу відразу надсилається повідомлення. Тобто даним пунктом закріплено обов'язок Пенсійного фонду щодо визначення розміру витрат на відшкодування різниці наукових пенсій. Підприємства зобов'язані щомісяця до 25 числа перераховувати органу Пенсійного фонду за своїм місцезнаходженням відповідні кошти для фінансування різниці у розмірі пенсії, призначеної у минулому та поточному роках. Закон України "Про наукову і наукову-технічну діяльність" (1977-12) не містить положень, які б звільняли державні небюджетні установи та організації, фінансування яких здійснюється за рахунок державного бюджету України та госпрозрахунку, відшкодовувати Пенсійному фонду України різницю між сумою призначеної за цим Законом та сумою пенсії, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів, на яку має право науковий працівник.

Аналіз зазначених норм права дає підстави вважати, що на підприємство, яке засноване на державній формі власності, але повністю не утримується за рахунок коштів державного бюджету, покладається обов'язок з часткового відшкодування ПФУ витрат на виплату та доставку пенсій, призначених його працівникам відповідно до Закону № 1977-ХІІ (1977-12) і сумою пенсій, обчисленою відповідно до інших законодавчих актів.

Також правильними є висновки суду апеляційної інстанції, щодо вимоги відповідача застосувати до позивача правила ч. 1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відповідач при розгляді справи в суді першої інстанції не наполягав на застосуванні цієї норми, тобто наслідків пропущення строків звернення до суду із даним позовом.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, оскільки такі ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги зроблених цими судами висновків не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, суд, -

у х в а л и в :

Касаційну скаргу державного підприємства "Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 липня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 4 травня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.