Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Карася О.В. (головуючого), Островича С.Е., Рибченка А.О., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінфотех" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 у справі № 2а-9459/10/2070

за позовом Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінфотех"

про стягнення заборгованості, -

Державною податковою інспекцією до суду заявлений позов про стягнення з Товариства заборгованості з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та комунального податку у загальній сумі 16 875,63 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено в повному обсязі, стягнуто з Товариства податковий борг у сумі 16 875,63 грн.

Рішення обґрунтовано висновком про те, що оскільки податкові повідомлення - рішення, якими відповідачу донараховано ПДВ та застосовано фінансові санкції за несвоєчасну сплату ПДВ, в судовому порядку оскаржено не було, а отже фактично є узгодженим, то враховуючи несплату зазначеної суми у визначені законодавством строки, позовні вимоги щодо стягнення боргу є цілком обґрунтованими.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.

Вимоги касаційної скарги крім іншого обґрунтовані неповним з'ясуванням судами обставин щодо правомірності донарахування Товариству податкового зобов'язання, про стягнення якого як податкового боргу заявлено позов, оскільки, як зазначає скаржник, ним не було отримано відповіді про результати адміністративного оскарження такого податкового повідомлення - рішення, а отже донарахована сума податкового зобов'язання, на думку Товариства, є неузгодженою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена документальна невиїзна (камеральна) перевірка податкової декларації з ПДВ за 1 квартал 2008 року, за підсумками якої складено акт від 02.02.2009 та встановлено порушення пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", що полягало у заниженні суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету на суму 12 059,00 грн.

На підставі акта перевірки Державна податкова інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення від 05.02.2009 № 0000481501/0, яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 16 883,00 грн.

Не погодившись з вказаним податковим повідомленням - рішенням Товариство неодноразово оскаржувало його в адміністративному порядку, за результатами яких вищезазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін та прийнято податкові повідомлення - рішення від 10.03.2009 № 0000481501/1 та від 12.05.2009 № 0000481501/2, якими визначено аналогічні суми податкових зобов'язань та встановлені нові граничні строки сплати.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, зазначені податкові повідомлення - рішення були отримані позивачем та в судовому порядку не оскаржувались.

Також Державною податковою інспекцією була проведена документальна невиїзна перевірка податкової своєчасності сплати ПДВ за період з 07.04.2009 по 29.04.2009, за результатами якої складено акт від 21.05.2009, яким зафіксовано порушення Товариством пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", що полягало у несвоєчасній сплаті самостійно узгодженого податкового зобов'язання по деклараціям з ПДВ.

На підставі акта перевірки Державна податкова інспекція прийняла податкове повідомлення-рішення від 09.06.2009 № 0003441501/0, яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 122,62 грн. Зазначене податкове повідомлення-рішення було отримано відповідачем та не оскаржувалось ні в адміністративному, ні в судовому порядку.

Також судами встановлено, що в установлені строки визначені суми податкових зобов'язань відповідачем сплачено не було, що і стало підставою для позивача звернутися до суду з даним позовом.

Крім того, згідно облікової картки платника податків за Товариством також рахується борг з комунального податку в сумі 5,40 грн., що був самостійно визначений відповідачем у податковому розрахунку комунального податку та не сплачений в повному обсязі, та пеня з вказаного податку у сумі 0,38 грн.

Суть спірних правовідносин полягає у правомірності стягнення податкового боргу з ПДВ та комунального податку, який виник внаслідок несплати узгоджених податкових зобов'язань.

У преамбулі Закону України № 2181-III від 21.12.2000 "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) зазначено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення".

Статтею 14 Закону України "Про систему оподаткування" визначено, що до загальнодержавних податків і зборів належить податок на додану вартість.

Отже, Закон № 2181-III (2181-14) застосовується до стягнення коштів, встановлених Законом про систему оподаткування податків і зборів (обов'язкових платежів) і санкцій за порушення, пов'язані зі сплатою виключно цих платежів.

Згідно п. 1.2. ст. 1 Закону № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені Законом № 2181-III (2181-14) строки, то ця сума визнається сумою податкового боргу, внаслідок чого до платника податків застосовуються заходи щодо стягнення боргу.

Податковий борг - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене в установлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого зобов'язання (п. 1.3 ст. 1 Закону № 2181-III).

Тобто виникнення податкового боргу є юридичним фактом, який пов'язаний із несплатою узгодженої суми податкового зобов'язання протягом установленого строку.

Як вже зазначалось вище, сума податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 16 883,00 грн. є узгодженою, адже за результатами апеляційного оскарження донарахована сума податкового зобов'язання залишена без змін та в судовому порядку не оскаржувалась, а отже відповідно в силу закону є податковим боргом.

Сума боргу з комунального податку в силу закону є також податковим боргом, оскільки була самостійно визначена відповідачем в розрахунку комунального податку, та як підтверджено касаційною скаргою Товариством не оскаржується, як не оскаржується і податкове зобов'язання з ПДВ в сумі 122,62 грн.

Порядок погашення податкового боргу регулюється нормами статей 6- 15 Закону № 2181-III. При цьому ці норми не передбачають зупинення процедур погашення, у тому числі примусового стягнення податкового боргу в разі оскарження платником податків до суду раніше узгодженої суми податкового зобов'язання.

Відповідно до пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 зазначеного Закону стягнення коштів та продаж інших активів платника податків провадяться не раніше тридцятого календарного дня з моменту надіслання йому другої податкової вимоги.

Саме після настання зазначених у п. 6.2 ст. 6 Закону № 2181-III обставин та з урахуванням строку, передбаченого пп. 10.1.1 п. 10.1 ст. 10 Закону, виникає право на звернення контролюючого органу із позовом про стягнення податкового боргу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлених судами обставин, контролюючим органом було дотримано порядок та строки стягнення податкового боргу, зокрема, відповідно до вимог п. 6.2 та п. 6.3 ст. 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетними та державними цільовими фондами", з метою погашення відповідачем податкового боргу, направляла на адресу Товариства першу податкову вимогу від 03.06.2009 № 1/50, яка була повернута на адресу податкової інспекції та у відповідності до вимог вищезазначеного Закону розміщена на дошці податкових оголошень, та другу податкову вимогу від 23.09.2009 № 2/79, що була отримана відповідачем та ним не заперечувалось.

Таким чином, входячи із наведеного, позовні вимоги про стягнення податкового боргу є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Посилання ж скаржника в касаційній скарзі на неотримання відповіді про результати адміністративного оскарження податкового повідомлення - рішення № 0000481501/0 є безпідставним, адже судами встановлено, що за результатами адміністративного оскарження були прийняті податкові повідомлення - рішення від 10.03.2009 № 0000481501/1 та від 12.05.2009 № 0000481501/2 та отримані позивачем 19.03.2009 та 23.05.2009 відповідно, що також підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 65, 68).

За таких обставин суди попередніх інстанцій цілком обґрунтовано дійшли висновку про правомірність стягнення з відповідача заборгованості з ПДВ та комунального податку у загальній сумі 16 875,63 грн.

Отже, переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінфотех" відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30.03.2011 у справі № 2а-9459/10/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.