Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Карася О.В.

Рибченка А.О.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 року та постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05.05.2010 року по справі № 2а-1104/10/2170 за позовом Приватного підприємства "ОСВ Технологія" до Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області про визнання нечинним рішення про застосування фінансових санкцій, -

У березні 2010 року Приватне підприємство "ОСВ Технологія" звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області про визнання нечинним рішення про застосування фінансових санкцій від 25 січня 2010 року № 0000022300 на суму 2218,86 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 05.05.2010 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що для забезпечення потреб власної господарської діяльності позивачем було укладено контракт з компанією Pozzi-Arosio di A.Pozzi C.s.a.s. (Італія) від 15.05.2008 року № 17 на постачання поліуретану у первинних формах.

Позивач здійснив попередню оплату: 20.05.2008 року на суму 15 895,90 євро та 11.07.2008 року на суму 23604,00 євро, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями № 18, № 24.

На виконання умов контракту № 17 з італійської сторони позивач отримав від іноземного партнера товари, які були поставлені на митну територію України у період з червня по серпень 2008 року та оформлені вантажно-митними деклараціями типу ІМ-40 ТД № 508000001/8/003749 від 10.06.2008 року, № 508000001/8/005515 від 07.08.2008 року, та ВМД типу ІМ-40 № 508000001/0/005523 від 07.08.2008 року.

Причиною оформлення тимчасових ВМД стала необхідність проведення дослідження поставленого товару для визначення йому відповідного коду товару УКТЗЕД. Після визначення коду товару позивачу на спірний товар були надані ВМД типу ІМ-40.

Відповідачем вантажно-митні декларації типу ІМ-40 ТД не були прийняті до уваги як документ, що засвідчує отримання від закордонних партнерів імпортної частини контракту. Неприйняття до уваги частини ВМД слугувало підставою для нарахування пені за порушення строків розрахунків з компанією Pozzi-Arosio di A.Pozzi C.s.a.s. (Італія) та прийняття рішення про застосування фінансових санкцій від 25.01.2010 року № 0000022300 у розмірі 2218,86 грн.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Зі змісту ст.ст. 2, 4 Закону України від 23.09.1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (далі - Закон № 185/94-ВР (185/94-ВР) ) слідує, що з резидентів стягується пеня, якщо відстрочення поставки за їх імпортними операціями перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується.

У розумінні цього Закону "відстрочення поставки" - це відстрочення ввезення товару на митну територію України.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" моментом здійснення експорту (імпорту) є момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Пунктом 2 статті 1 Митного кодексу України визначено, що ввезення товарів і транспортних засобів на митну територію України, вивезення товарів і транспортних засобів за межі митної території України - сукупність дій, пов'язаних із переміщенням товарів і транспортних засобів через митний кордон України у відповідному напрямку.

З матеріалів справи вбачається, що позивач відповідно до зовнішньоекономічного контракту здійснив передплати за товар, який фактично надійшов на митну територію України у строк, що не перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансових платежів та знаходився під митним контролем.

Таким чином, немає підстав вважати, що відбулось відстрочення поставки товару, яке передбачено ст. 2 Закону № 185/94-ВР.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Цюрупинському районі Херсонської області відхилити.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 року та постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 05.05.2010 року по справі № 2а-1104/10/2170 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.