Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківськуна ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2013 у справі № 2а-1142/12/0970 за позовом Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславбуд" про припинення юридичної особи,-

Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську звернулась до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславбуд" про припинення юридичної особи.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 травня 2012, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2013, провадження у справі закрито на підставі ч.1 п.1. ст.157 Кодексу адміністра-тивного судочинства України.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями під час розгляду справи встановлено, що фактичною підставою для звернення позивача до суду з даним позовом став факт відсутності відповідача за юридичною адресою, що є підставою для припинення державної реєстрації юридичної особи.

Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений ДПІ у м. Івано-Франківську позов про припинення юридичної особи не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки податковому органу надано право звертатися до суду з вказаним позовом лише з підстав неподання платником податків податкової звітності.

Колегія суддів апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, зазначила, що до компетенції Державної податкової служби не віднесено контроль за дотриманням законодавства у сфері державної реєстрації юридичних та фізичних осіб підприємців, в тому числі, контроль за достовірністю даних, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Проте, колегія суддів касаційної інстанції вважає висновок попередніх судових інстанцій про необхідність закриття провадження у справі на підставі ч.1 п.1. ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України помилковим з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Відповідно до ст. 50 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єкт владних повноважень може звернутися з позовом про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); в інших випадках, встановлених законом.

За змістом пп.20.1.12 п.20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право у випадках, встановлених законом, звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб'єктів господарювання.

Згідно п.67.2 ст. 67 Податкового кодексу України органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають право звертатися до суду про винесення судового рішення щодо припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб-підприємців.

Колегія суддів вищого адміністративного суду дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій зроблено помилковий висновок про необхідність закриття провадження у справі з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки з огляду на вищезазначені положення законодавства органи державної податкової служби в установленому законом порядку мають право звертатися до суду з позовом про винесення судового рішення щодо припинення юридичних осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на вищевикладене, оскаржувані ухвали судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду, в ході якого потрібно встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог, підстав позову та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір по суті, задовольнивши заявлені позовні вимоги або відмовивши у їх задоволенні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську служби задовольнити частково.

2. Ухвалу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.03.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.01.2013 у даній справі скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.