Велика палата Конституційного Суду України 20 вересня 2018 року постановила Ухвалу № 8-уп/2018 (va08u710-18) (далі - Ухвала), якою закрила конституційне провадження у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності частині першій статті 8, частинам другій, третій статті 34 Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) окремого положення частини дев'ятої статті 46 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" (794-18) від 27 лютого 2014 року № 794-VII (далі - Закон), за яким "стенограма засідання Кабінету Міністрів України є внутрішнім робочим документом Кабінету Міністрів України, що має конфіденційний характер", на підставі пункту 3 статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України" (2136-19) - невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим цим законом.

Категорично не погоджуючись із закриттям конституційного провадження у цій справі, вважаю за необхідне на підставі статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України" (2136-19) викласти окрему думку щодо концептуальних недоліків аргументації Ухвали.

1. Велика палата Конституційного Суду України у пункті 3 мотивувальної частини Ухвали обмежилася доведенням того, що у конституційному поданні Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини немає обгрунтування тверджень щодо неконституційності оспорюваного положення Закону (794-18) . Зокрема, Велика палата Конституційного Суду України вдалася до оцінювання доцільності посилань автора клопотання на рішення Європейського суду з прав людини у справах "Угорська Спілка громадянських свобод проти Угорщини" від 14 квітня 2009 року та "Молодіжна ініціатива з прав людини проти Сербії" від 25 червня 2013 року, а також на окремі положення законів України "Про доступ до публічної інформації" (2939-17) та "Про інформацію" (2657-12) .

1.1. У конституційному поданні Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини наведені такі позиції Європейського суду з прав людини:

- "поняття "свобода одержувати Інформацію" охоплює право на доступ до інформації" (пункт 20 рішення у справі "Молодіжна ініціатива з прав людини проти Сербії" від 25 червня 2013 року);

- "з точки зору інтересів, які захищаються статтею 10 Конвенції (995_004) , закон не може допускати використання довільних обмежень, які можуть набувати форм непрямої цензури, якщо влада створюватиме перешкоди для збору інформації. Збір інформації є, зокрема, важливою складовою частиною журналістики, і невід'ємним елементом свободи преси, що захищається"; "якщо публічні особи зможуть здійснювати цензуру ЗМІ й контролювати суспільні дискусії, посилаючись на свої особисті права і стверджуючи, що їхні думки з державних питань пов'язані з їхньою особистістю й тому є персональними даними, які не можуть бути розкриті без їхньої згоди, це матиме фатальні наслідки для свободи вираження думок в царині політики" (пункти 27, 37 рішення у справі "Угорська Спілка громадянських свобод проти Угорщини" від 14 квітня 2009 року).

Прикметно, що вказані позиції Європейського суду з прав людини відображають практику застосування і тлумачення статті 10 ("Свобода вираження поглядів") Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (995_004) (далі - Конвенція), мають загальний характер, тобто становлять ratio desidendi. До того ж названа стаття Конвенції співвідноситься зі статтею 34 Конституції України (254к/96-ВР) , на відповідність якій суб'єкт права на конституційне подання просить перевірити окреме положення частини дев'ятої статті 46 Закону (794-18) .

У цьому контексті треба наголосити, що у Рішенні від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016 (v002p710-16) Конституційний Суд України вперше сформулював доктрину дружнього ставлення до міжнародного права, відповідно до якої практика тлумачення та застосування Конвенції (995_004) Європейським судом з прав людини має враховуватися при розгляді справ у порядку конституційного судочинства (абзац третій підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини (v002p710-16) ). Конституційний Суд України послідовно дотримувався цієї доктрини у своїх наступних рішеннях (абзац четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 8 вересня 2016 року № 6-рп/2016 (v006p710-16) , абзац перший підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 квітня 2018 року № 3-р/2018 (v003p710-18) ).

Однак Велика палата Конституційного Суду України в Ухвалі безапеляційно відкинула практику Європейського суду з прав людини, на яку послався автор клопотання, обґрунтовуючи твердження щодо неконституційності окремого положення частини дев'ятої статті 46 Закону (794-18) , оскільки, на її думку, "зміст рішень Європейського суду з прав людини у справах "Угорська Спілка громадянських свобод проти Угорщини" від 14 квітня 2009 року та "Молодіжна ініціатива з прав людини проти Сербії" від 25 червня 2013 року не пов'язаний з правовідносинами щодо вільного доступу до урядової стенограми", тобто дослідила лише факти зазначених справ, а не сформульовані у відповідних рішеннях Європейського суду з прав людини позиції щодо застосування і тлумачення конвенційних норм незалежно від фактів конкретної справи, які, по суті, є аналогом юридичних позицій Конституційного Суду України щодо застосування і тлумачення конституційних норм.

Таким чином, Велика палата Конституційного Суду України проігнорувала усталену практику Європейського суду з прав людини, що вказує на її непослідовність у додержанні юридичних позицій Конституційного Суду України стосовно доктрини дружнього ставлення до міжнародного права.

1.2. У пункті 3 мотивувальної частини Ухвали зазначено, що "автор клопотання наголошує на неузгодженості оспорюваної норми (794-18) Закону з положеннями законів України "Про доступ до публічної інформації" (2939-17) та "Про інформацію" (2657-12) , а також міститься посилання на юридичну позицію Конституційного Суду України, за якою усунення неузгодженості, суперечностей, розбіжностей між законами України не належить до повноважень Конституційного Суду України; це питання вирішується в законодавчому порядку (ухвали від 2 жовтня 2014 року № 86-у/2014 (v086u710-14) , від 17 червня 2015 року № 25-у/2015 (v025u710-15) ).

Вважаю наведені висновки Великої палати Конституційного Суду України щонайменше дискусійними з огляду на таке.

По-перше, з викладеної юридичної позиції Конституційного Суду України випливає, що неузгодженість окремого положення частини дев'ятої статті 46 Закону (794-18) з положеннями законів України "Про доступ до публічної інформації" (2939-17) та "Про інформацію" (2657-12) , про яку стверджує суб'єкт права на конституційне подання, свідчить більшою мірою про неналежність до повноважень Конституційного Суду України питань, порушених у конституційному поданні, що є підставою для закриття конституційного провадження у справі згідно з пунктом 2 статті 62 Закону України "Про Конституційний Суд України" (2136-19) , ніж про невідповідність конституційного подання законодавчим вимогам, що є підставою для закриття конституційного провадження у справі за пунктом 3 статті 62 цього закону (2136-19) .

По-друге, для Великої палати Конституційного Суду України неприпустимо створювати штучну підставу для закриття конституційного провадження у справі, адже суб'єкт права на конституційне подання просить визнати таким, що не відповідає Конституції України (254к/96-ВР) , оспорюване положення Закону (794-18) , а не усунути його неузгодженість з положеннями інших законів України.

2. Враховуючи той факт, що оцінювання обґрунтування тверджень стосовно неконституційності окремого положення частини дев'ятої статті 46 Закону (794-18) має виключно суб'єктивний характер, тобто базується на внутрішньому переконанні кожного судді Конституційного Суду України, дотримуюся думки, що у конституційному поданні Уповноважений Верховної Ради України з прав людини навів вагомі аргументи на підтвердження невідповідності Конституції України (254к/96-ВР) оспорюваного положення Закону (794-18) .

Підсумовуючи викладене, вважаю за необхідне констатувати, що закриття конституційного провадження у цій справі було невиправданим, а Конституційний Суд України мав вирішити питання щодо відповідності Конституції України (254к/96-ВР) (конституційності) окремого положення частини дев'ятої статті 46 Закону (794-18) .