Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: головуючий - Стародуб О.П.,

судді - Заїка М.М., Штульман І.В.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2009 р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Миколаївської міської ради про стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги, -

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про перерахунок щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком у сумі 5427,80 грн. за 1999 - 2007 роки.

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07.02.2008 р. позов задоволено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2009 р. скасовано рішення суду першої інстанції, позов задоволено частково за 1999 та 2007 роки в сумі 1825,3 грн. В задоволенні решти позову відмовлено.

З таким рішенням апеляційного суду не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постановлене апеляційним судом рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача по справі та перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до положення статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Згідно частини 1 статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Так, судами встановлено, що позивач є учасником бойових дій, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, зокрема, право щорічно до 5-го травня отримувати разову грошову допомогу.

Позивач отримував спірну допомогу у розмірі меншому, ніж п'ять мінімальних пенсій за віком.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до статті 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни, а нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим законом, є недійсними.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов частково, апеляційний суд, виходив з того, що виплата належної позивачу грошової допомоги у 2000 - 2006 роках правомірно здійснена в розмірах встановлених Законами України "Про Державний бюджет України на 2000-2006 роки", оскільки їх положення діяли на час виникнення у позивача права на отримання щорічної грошової допомоги у відповідному році, її нарахування та виплати, і підлягали виконанню органами державної влади.

Задовольняючи позовні вимоги за 1999 та 2007 роки, апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що відповідачем протиправно виплачена позивачу спірна грошова допомога у розмірі меншому, ніж встановлено положенням статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки в 1999 році жодних обмежень виплати такої допомоги на законодавчому рівні встановлено не було, а рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. (v0a6p710-07) визнано неконституційними положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" (489-16) в частині зупинення такої виплати на 2007 рік.

Поряд з тим, з матеріалів справи вбачається що частина позовних вимог стосується періодів, які лежать за межами передбаченого статтею 99 КАС України строку звернення до суду, однак судами, всупереч вимог частин 4, 5 статті 11 КАС України, не вжито передбачених законом заходів для з'ясування дотримання позивачем такого строку.

Крім того, ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом належним чином не з'ясовано обставин справи щодо конкретного часу виплати позивачу спірної грошової допомоги, а саме чи була така виплата здійснена до чи після прийняття рішення Конституційним Судом України від 09.07.2007 р. (v0a6p710-07) , що в свою чергу має значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

В свою чергу підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд відповідно до частини 2 статті 227 КАС України є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 210, 220, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 07.02.2008 р. та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2009 року у даній справі - скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.