Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Бутенка В.І. (доповідач), Мойсюка М.І., Черпака Ю.К.,

провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом прокурора м. Тернополя до Тернопільської міської ради про визнання незаконним та скасування підпункту 13 пункту 20.2 рішення другої сесії рішення Тернопільської міської ради шостого скликання № 6/2/31 від 14 грудня 2010 року "Про структуру виконавчих органів ради" і зобов'язання привести його у відповідність до вимог законодавства та визнання незаконним і скасування пункту 3 рішення сесії Тернопільської міської ради № 6/6/44 від 24 лютого 2011 року "Про розгляд протестів прокурора м. Тернополя",

У березні 2011 року прокурор м. Тернополя звернувся до суду із вказаним позовом.

В обгрунтування позовних вимог зазначалось, що враховуючи неправомірність п.п. 13 п. 2.2 рішення другої сесії Тернопільської міської ради шостого скликання № 6/2/31 від 14 грудня 2010 року "Про структуру виконавчих органів ради", прокурором міста Тернополя внесено протест № 90-601 від 24 січня 2011 року, в якому це рішення вимагається привести у відповідність до вимог законодавства, оскільки при його прийнятті відповідач проігнорував ці вимоги і самостійно визначив правовий статус неповнолітніх, відокремивши їх від правового статусу дитини.

Однак пунктом 3 рішення другої сесії Тернопільської міської ради шостого скликання № 6/6/44 від 24 лютого 2011 року протест прокурора відхилено.

Вказані частини рішень позивач вважає такими, що прийняті з порушенням вимог чинного законодавства України, а тому просив визнати їх незаконними і скасувати.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 березня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2011 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення цих судів та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що приймаючи п.п. 13 п. 2.2 рішення другої сесії Тернопільської міської ради шостого скликання № 6/2/31 від 14 грудня 2010 року та п. 3 рішення другої сесії Тернопільської міської ради шостого скликання № 6/6/44 від 24 лютого 2011 року, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) та законами України.

Судами встановлено, що відповідно до статей 26, 42, 54 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та з врахуванням висновків постійної комісії міської ради з питань місцевого самоврядування, законності, правопорядку, регламенту і депутатської діяльності Тернопільською міською радою другої сесії шостого скликання прийнято рішення № 6/2/31 від 14 грудня 2010 року "Про структуру виконавчих органів ради", підпунктом 13 п. 2.2 якого затверджено "Службу у справах неповнолітніх та дітей" як самостійний виконавчий орган міської ради. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) (далі - Закон) відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) визначає систему і гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

У відповідності до п.3 ч. 1 ст. 26 Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 38 Закону передбачено, що до відання виконавчих органів міських (за винятком міст районного значення) рад, крім повноважень, зазначених у пункті "б" частини першої цієї статті, належить утворення служб у справах дітей та спостережної, спрямування їх діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 54 Закону сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів міських рад.

З урахуванням вимог Конституції України (254к/96-ВР) та Конвенції ООН про права дитини (995_021) Закон України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей" (20/95-ВР) (далі - Закон № 20/95ВР) визначає правові основи діяльності органів і служб у справах дітей та спеціальних установ для дітей, на які покладається здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку.

У відповідності до ст. 1 Закону № 20/95ВР здійснення соціального захисту дітей і профілактики серед них правопорушень покладається в межах визначеної компетенції на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім'ї, дітей та молоді, уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім'ї, дітей та молоді, служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.

Під соціальним захистом дітей у цьому Законі слід розуміти комплекс заходів і засобів соціально-економічного та правового характеру, здійснення яких покладається на суб'єктів, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, щодо забезпечення прав дітей на життя, розвиток, виховання, освіту, медичне обслуговування, надання матеріальної підтримки. Постановою Кабінету Міністрів України № 1068 від 30 серпня 2007 року (1068-2007-п) затверджено Типове положення про службу у справах дітей обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації та Типове положення про службу у справах дітей районної, районної у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій.

Пунктом 5 цієї Постанови рекомендовано органам місцевого самоврядування розробити положення про службу у справах дітей на основі цього положення.

На виконання вказаних рекомендацій Кабінету Міністрів України відповідачем на підставі рішення № 6/2/31 від 14 грудня 2010 року затверджено як самостійний виконавчий орган Тернопільської міської ради - Службу у справах неповнолітніх і дітей.

Повноваження створеної відповідачем Служби визначені Положенням про службу в справах неповнолітній та дітей, яке затверджене пунктом 19 рішення четвертої сесії Тернопільської міської ради 6 скликання № 6/4/51 від 5 січня 2011 року.

Як встановлено судами першої і апеляційної інстанцій, із змісту вищевказаного Положення про службу в справах неповнолітніх та дітей Тернопільської міської ради і змісту діючого раніше Положення про службу в справах дітей Тернопільської міської ради вбачається, що наявність у назві цієї Служби слова "неповнолітніх" не впливає на статус і обсяг її повноважень та не порушує принципу рівності дітей (малолітніх і неповнолітніх) перед законом, в тому числі щодо їх соціального захисту.

Статтею 6 Сімейного кодексу України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій, які приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, в частині вимог щодо скасування рішення № 6/2/31 від 14 грудня 2010 року, виходили з того, що відсутність у назві "Служби у справах неповнолітніх та дітей" слова малолітніх і наявність слова неповнолітніх дітей є формальним та не впливає на зміст і обсяг діяльності самої Служби, а також не порушує будь-чиїх прав і охоронюваних законом інтересів, в тому числі малолітніх. Назва ж містить загальне поняття "дитина", якою є особа до 18 років. Ця особа може бути як малолітньою до досягнення 14 років, так і неповнолітньою до досягнення 18 років.

Врахувавши чинне законодавство України та вимоги Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) судами першої і апеляційної інстанцій зроблено правильний висновок про те, що підстав для визнання незаконним і скасування оспорюваного позивачем рішення сесії Тернопільської міської ради № 6/6/44 від 24 лютого 2011 року "Про розгляд протестів прокурора м. Тернополя", яким відхилено протест прокурора на підпункт 13 п. 2.2 рішення сесії Тернопільської міської ради № 6/2/31 від 14.12.2010 року не вбачається.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав вважати, що цими судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскаржених судових рішень не вбачається.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 230 КАС України, суд, -

Касаційну скаргу Першого заступника прокурора Тернопільської області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 30 березня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.