2а/0570/12286/12 Про скасування податкових повідомлень-рішень, якими збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що належать до комунальної власності, суми податку на додану вартість та податку на доходи найманих працівників - 12.02.2014 Прийняття

У липні 2011 року комунальне підприємство "Бахмут-вода" (далі - позивач, КП "Бахмут-вода") звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Артемівської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби (далі - відповідач, Артемівська ОДПІ Донецької області), треті особи - ТОВ "Керуюча компанія "Коменерго-Краматорськ", ТОВ "Пектораль-Альянс", ПП "Алатир", ТОВ "Кушать подано", Харцизька філія "Авто Пас Транс" ВАТ "СУРМС", ТОВ "НВК "Інтерлайн", в якому, з урахуванням заяви від 05.09.2011 р. № 636 про зміну позовних вимог, просило суд визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.06.2011 р. №0000492342, № 0000502342, № 0000291742.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 16.05.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.08.2012 р., позов задоволено частково: визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.06.2011 р. № 0000492342 та № 0000502342; в іншій частині позовних вимог - відмовлено; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 16.05.2012 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.08.2012 р. в частині задоволення позовних вимог і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення прийнятими у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 28.03.2011 р. по 22.04.2011 р. на підставі направлення від 28.03.2011 р. № 178, підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, згідно з наказом № 157 від 16.03.2011 р. посадовими особами Артемівської ОДПІ Донецької області була проведена планова виїзна перевірка КП "Бахмут-вода" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.12.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 р. по 31.12.2010 р., за результатами якої складено акт від 19.05.2011 р. № 578/23/35298787 та встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог підпункту 1.22.1 пункту 1.22, пункту 1.32 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, пункту 6.1 статті 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 41 539 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток всього у сумі 937 435 грн.; підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого підприємством занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на 78 688 грн.; підпункту 6.3.3е пункту 6.3 статті 6, пункту 7.1 статті 7, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, пункту 19.2а статті 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету у 2010 році на загальну суму 150,08 грн.; підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України в частині несвоєчасної сплати податку з доходів фізичних осіб за період з 01.04.2009 р. по 31.12.2010 р., в результаті чого підприємству відповідно до підпункту 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України на суму податкового боргу нараховується пеня в сумі 128 грн. з розрахунку 120% річної облікової ставки НБУ, що діяла на день виплати (нарахування) доходів на користь платників податків - фізичних осіб.

Не погоджуючись з висновками викладеними у акті податкової перевірки, КП "Бахмут-вода" подало до податкового органу заперечення від 10.06.2011 р. за № 548, яке листом від 20.06.2011 р. за № 16106/10/23-313 залишено без задоволення.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 21.06.2011 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000492342, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що належать до комунальної власності на 85 402 грн., з яких 41 539 грн. сума основного платежу та 43 863 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій; № 0000502342, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 98 360 грн., з яких 78 688 грн. сума основного платежу та 19 672 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій; № 0000291742, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників на 150,08 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 37,52 грн.

Як вбачається із акту податкової перевірки, підставами для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань, слугували наступні встановлені перевіряючими обставини.

У перевіряємому періоді позивач був учасником взаєморозрахунків за електричну енергію за рахунок коштів загального Фонду Державного Бюджету згідно спільних рішень, складених відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 р. № 20 (20-2005-п) "Про затвердження порядку перерахування в 2010 році деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" та згідно з "Порядком проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію", затвердженого наказом Міністерства палива та енергетики України, Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", Державного казначейства України від 03.02.2009 р. № 55/57/43, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 р. за № 342/16358 (z0342-09) .

Перевіряючими встановлено, що згідно спільного протокольного рішення № 38Е722 від 08.07.2010 р. бюджетні кошти у сумі 360 581,22 грн. повинно було отримати від Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області ТОВ "Керуюча компанія" Коменерго-Краматорськ" за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення з зарахуванням їх на бухгалтерський рахунок № 48 "Бюджетне фінансування" з подальшим направленням коштів позивачу також з зарахуванням на рахунок № 48 "Бюджетне фінансування".

Між позивачем та ТОВ "Керуюча компанія" Коменерго-Краматорськ" було складено договір № 1/06-2010 про відступлення права вимоги (цесії) за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення. від 30.06.2010 р., згідно якого позивач передає своє право вимоги дебіторської заборгованості з населення за спожиті послуги водопостачання та водовідведення ТОВ "Керуюча компанія" Коменерго-Краматорськ" у сумі 360 581,22 грн.

Підприємство ТОВ "Керуюча компанія" Коменерго-Краматорськ" в свою чергу склало договір № 30/06-10 АРТ про відступлення права вимоги (цесії) від 30.06.2010 р. з підприємством ТОВ "Пектораль-Альянс", яке за цим договором є новим кредитором, який набуває право вимоги належне первісному кредиторові на суму 360 581,22 грн.

ТОВ "Пектораль-Альянс" укладено договір від 02.07.2010 р. № 2 про відступлення права вимоги (цесії) на суму 360 581,22 грн. з позивачем.

Заборгованість між зазначеними підприємствами - відсутня.

На твердження перевіряючих, оскільки ТОВ "Пектораль-Альянс" не є учасником спільного протокольного рішення, зазначені операції не відповідають вимогам статті 510 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим відсутні підстави для укладання таких договорів, перераховані позивачем кошти ТОВ "Пектораль-Альянс" не вважаються як повернення заборгованості підприємству ТОВ "Керуюча компанія" Коменерго-Краматорськ", а навпаки - відповідно до підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" сума коштів 360 581,22 грн. вважається безповоротною фінансовою допомогою, отриманою позивачем від ТОВ "Керуюча компанія" Коменерго-Краматорськ" і не повернутою йому у перевіряємому періоді. КП "Бахмут-вода" не включено суму безповоротної фінансової допомоги 360 581,22 грн. до складу валових доходів у ІІІ кварталі 2010 року.

Згідно спільного протокольного рішення від 16.09.2010 р. бюджетні кошти у сумі 73 377 грн. повинно було отримати від Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області ПП "Алантир" за спожиті послуги водопостачання та водовідведення з зарахуванням їх на бухгалтерському рахунку №48 "Бюджетне фінансування" з подальшим направленням коштів позивачу також з зарахуванням їх на рахунку № 48 "Бюджетне фінансування".

Між позивачем та ПП "Алантир" було укладено договір від 31.08.2010 р. № 308/2010 про відступлення права вимоги (цесії) за спожиті послуги водопостачання та водовідведення, за яким позивач передає своє право вимоги дебіторської заборгованості з населення за спожиті послуги водопостачання та водовідведення та ПП "Алантир" у сумі 73 377 грн.

ПП "Алантир" було укладено договір від 01.09.2010 р. № 94 про відступлення права вимоги (цесії) з ТОВ "Кушать подано" за спожиті послуги водопостачання та водовідведення у сумі 73 377 грн.

ТОВ "Кушать подано" укладено договір від 02.09.2010 р. № 5/09 про відступлення права вимоги (цесії) на суму 73 377 грн. з позивачем.

Заборгованість між зазначеними підприємствами - відсутня.

Перевіряючими зазначено, що оскільки ТОВ "Кушать подано" не є учасником спільного протокольного рішення, зазначені операції не відповідають вимогам статті 510 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим відсутні підстави для укладання таких договорів, перераховані позивачем кошти ТОВ "Кушать подано" не вважаються як повернення заборгованості підприємству ПП "Алантир", а навпаки - відповідно до підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" сума коштів 73 377 грн. вважається безповоротною фінансовою допомогою, отриманою позивачем від ПП "Алатир" і не повернутою йому у перевіряємому періоді. КП "Бахмут-вода" не включено суму безповоротної фінансової допомоги 73 377 грн. до складу валових доходів у ІІІ кварталі 2010 року.

Згідно спільного протокольного рішення № 38Е 2145 від 18.10.2010 р. бюджетні кошти у сумі 101 640 грн. повинно було отримати від Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області підприємство Харцизська філія "Авто ПасТранс" ВАТ "СУРМС" за спожиті послуги водопостачання та водовідведення з зарахуванням їх на бухгалтерському рахунку №48 "Бюджетне фінансування" з подальшим направленням коштів позивачу з зарахуванням на рахунок № 48 "Бюджетне фінансування".

30.09.2010 р. між позивачем та Харцизською філією "Авто ПасТранс" ВАТ "СУРМС" було складено договір № 30/09 про відступлення права вимоги (цесії) за спожиті послуги водопостачання та водовідведення, згідно якого позивач передає своє право вимоги дебіторської заборгованості з населення за спожиті послуги водопостачання та водовідведення Харцизській філії "Авто ПасТранс" ВАТ "СУРМС" у сумі 101 640 грн. та отримує бюджетні кошти у сумі 101 640 грн.

Харцизська філія "Авто ПасТранс" ВАТ "СУРМС" в свою чергу складає договір № 04/10 від 04.10.2010 р. про відступлення права вимоги (цессії) з підприємством ТОВ НВК "Інтерлайн", згідно з яким ТОВ НВК "Інтерлайн" набуває право вимоги по заборгованості за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення у сумі 101 640 грн.

ТОВ НВК "Інтерлайн" укладено договір № 08/10 від 08.10.2010 р. про відступлення права вимоги (цесії) на суму 101 640 грн. з позивачем.

Перевіряючі, виходячи з того, що оскільки ТОВ НВК "Інтерлайн" не є учасником спільного протокольного рішення, то зазначені операції не відповідають вимогам статті 510 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим відсутні підстави для укладання таких договорів, а перераховані позивачем кошти ТОВ НВК "Інтерлайн" не вважаються як повернення заборгованості підприємству Харцизська філія "Авто ПасТранс" ВАТ "СУРМС", а навпаки - відповідно до підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" сума коштів 101 640 грн. вважається безповоротною фінансовою допомогою, отриманою позивачем від Харцизська філія "Авто ПасТранс" ВАТ "СУРМС" і не повернутою йому у перевіряємому періоді. КП "Бахмут-вода" не включено суму безповоротної фінансової допомоги 101 640 грн. до складу валових доходів у IV кварталі 2010 року.

Згідно спільного протокольного рішення № 38Е 2602 від 18.11.2010 р. бюджетні кошти у сумі 300 150,90 грн. повинно було отримати від Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області підприємство Харцизська філія "Авто ПасТранс" ВАТ "СУРМС" за спожиті послуги водопостачання та водовідведення з зарахуванням їх на бухгалтерському рахунку №48 "Бюджетне фінансування" з подальшим направленням коштів позивачу з зарахуванням їх на рахунок № 48 "Бюджетне фінансування".

Між позивачем та Харцизською філією "Авто ПасТранс" ВАТ "СУРМС" було складено договір № 29/10 від 29.10.2010 р. про відступлення права вимоги (цесії) за спожиті послуги водопостачання та водовідведення, згідно якого позивач передає своє право вимоги дебіторської заборгованості з населення за спожиті послуги водопостачання та водовідведення Харцизській філії "Авто ПасТранс" ВАТ "СУРМС" у сумі 300 150,90 грн. та отримує бюджетні кошти у сумі 300 150,90 грн.

Харцизська філія "Авто ПасТранс" ВАТ "СУРМС", в свою чергу, складає договір № 05/11 від 05.11.2010 р. про відступлення права вимоги (цессії) з підприємством ТОВ НВК "Інтерлайн", згідно з яким ТОВ НВК "Інтерлайн" набуває право вимоги по заборгованості за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення у сумі 300 150,90 грн.

ТОВ НВК "Інтерлайн" укладено договір № 09/11 від 09.11.2010 р. про відступлення права вимоги (цесії) на суму 300 150,90 грн. з позивачем.

Перевіряючі вважають, що оскільки ТОВ НВК "Інтерлайн" не є учасником спільного протокольного рішення, зазначені операції не відповідають вимогам ст. 510 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим відсутні підстави для укладання таких договорів, перераховані позивачем кошти ТОВ НВК "Інтерлайн" не вважаються як повернення заборгованості підприємству Харцизська філія "Авто ПасТранс" ВАТ "СУРМС", а навпаки - відповідно до підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" сума коштів 300 150,90 грн. вважається безповоротною фінансовою допомогою, отриманою позивачем від Харцизська філія "Авто ПасТранс" ВАТ "СУРМС" і не повернутою йому у перевіряємому періоді. КП "Бахмут-вода" не включено суму безповоротної фінансової допомоги 300 150,90 грн. до складу валових доходів у IV кварталі 2010 року.

На підставі вищенаведених встановлених підчас перевірки обставин, відповідач дійшов висновку про порушення позивачем підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок не включення до складу валових доходів зазначених сум у якості безповоротної фінансової допомоги.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", безповоротна фінансова допомога - це: - сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; - сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; - сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; - основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); - сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Згідно підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", валовий доход включає доходи у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України "Про списання вартості несплачених обсягів природного газу".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що зазначені договори про відступлення права вимоги (цесії) не є нікчемними та недійсними у встановленому порядку не визнавались.

Отримані за договорами цесії кошти не відповідають встановленому підпунктом 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначенню безповоротної фінансової допомоги.

Згідно до положень статті 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому є завданням державної контрольно-ревізійної служби (державної фінансової інспекції).

Посилання на відповідний акт ревізії в акті перевірки від 19.05.2011 р. № 578/23/3529878728 відсутні.

Таким чином, судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що висновки перевіряючих про відсутність підстав для укладення договорів цесії, відсутність права у підприємств, які не є учасниками спільних протокольних рішень, на отримання бюджетних коштів здійснені поза межами наданих податковим органам повноважень.

Також, відповідно до висновку судово-економічної експертизи № 5893/24-6045/25 від 25.01.2012 р., експертом встановлено, що отримані грошові кошти КП "Бахмут-вода" згідно спільних протокольних рішень не значаться, як отримання заборгованості бюджету перед населенням по пільгах та субсидіях у складі нарахованих реалізованих послуг населенню КП "Бахмут-вода", а тому не підлягають включенню до складу валового доходу у ІІІ-IV кварталах 2010 року за другою подією.

Виходячи з наведених правових норм та встановлених фактичних обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності та необґрунтованості висновків податкового органу про порушення позивачем вимог підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1, підпункту 4.16 пункту 4.1 статті 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок не включення до складу валових доходів зазначених сум у якості безповоротної фінансової допомоги.

Також, згідно акту від 19.05.2011 р. № 578/23/3529878728, перевіряючі, посилаючись на акт ДПІ у Київському районі м. Донецька від 18.04.2011 р. № 618/23-1/36061047 та акт невиїзної документальної перевірки від 19.07.2010 р. № 5391/23-3/36061047, дійшли висновків про відсутність у позивача права на формування валових витрат (393 343 грн.) та податкового кредиту за господарськими операціями проведеними з ТОВ "Авто-Сплінт".

Заперечуючи такі твердження відповідача, з чим погоджується суд касаційної інстанції, суди попередніх інстанцій виходили з наступного.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", вважається дата здійснення однієї з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Податковий кредит звітного періоду, згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Отже, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при їх придбанні. Для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару, до податкового кредиту платника податку, який придбав зазначений товар, законодавством не передбачено умов про сплату цих сум до бюджету.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно із положеннями статті 7 закону України "Про податок на додану вартість" платник податку виключно на підставі проведеної оподаткованої операції та належним чином оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату податку на додану вартість до складу податкового кредиту звітного періоду, незважаючи на сплату контрагентом сум податку на додану вартість до бюджету за відповідною оподаткованою операцією і виходячи з цього визначати суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість за звітний період.

Сама по собі несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Крім того, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем в межах своєї господарської діяльності було укладено ряд правочинів із ТОВ "Авто-Сплінт", а саме: договори поставки товару (люків полімерних, плит ж/б) від 21.01.2010 р. № 2, від 21.01.2010 р. № 3, від 23.01.2010 р. № 4, від 24.01.2010 р. № 5, від 24.01.2010 р. № 6, згідно яких ТОВ "Авто-Сплінт" було поставлено товарів позивачу на суму 472 012 грн. (з урахуванням податку на додану вартість у сумі 78 688 грн.). Заборгованість між сторонами відсутня.

Фактичне виконання сторонами вказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи копіями первинних документів, а саме: накладними, рахунками-фактури, платіжними дорученнями, податковими накладними, приймальними актами, вимогами на отримання товарно-матеріальних цінностей із складу, висновками про рух та залишок матеріально-майнових цінностей, актами на списання.

Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 (z0168-95) , зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 (z0168-95) ) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Виписані контрагентами позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТОВ "Авто-Сплінт".

З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо безпідставності висновків податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) .

Щодо спірного податкового повідомлення-рішення від 21.06.2011 р. № 0000291742, суд касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої інстанції, який, виходячи зі змісту норм Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) , Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (2181-14) (які діяли у перевіряємий період), зазначив що відповідальність за правильність та своєчасність нараховування, утримання та сплати (перераховування) податку з доходів фізичних осіб, у тому числі застосування соціальної пільги, покладається саме на податкового агента - працедавця, яким є позивач та дійшов висновку про правомірність вказаного податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.