Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - Смоковича М.І.,

суддів: Мороза В.Ф., Чумаченко Т.А.,

розглянувши у письмовому провадженні в касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні про захист порушеного права, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року,

У червні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні про захист порушеного права.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що оскільки загальнообов'язкове державне соціальне страхування є системою прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, то особа може відмовитись від своїх прав за соціальним забезпеченням. Тому з моменту відмови особа звільняється від виконання обов'язків із загальнообов'язкового державного соціального страхування. Так як позивач відмовився від участі в системі, то вважає, що не має обов'язку виконувати вимоги цих організацій.

Крім цього, з 01 січня 2004 року набрав чинності загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за яким було змінено правову природу пенсійного забезпечення. З набранням чинності загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення здійснюється через систему пенсійного страхування та неприбуткову самоврядну організацію - Пенсійний фонд.

Пенсійний фонд України відповідно до цього закону та Цивільного кодексу України (435-15) зобов'язаний зареєструватись як юридична особа, що до теперішнього часу не здійснено. Також вказує на те, що відповідач не вчинив жодних дій до оформлення членства ОСОБА_2 у Пенсійному фонді України, чим порушує право позивача знати свої права та обов'язки.

Крім того, неправомірність дій УПФУ пов'язує і з тим, що раніше вже надсилались вимоги з цього органу, які були оскаржені. Але незважаючи на це, УПФУ знову надсилає нову вимогу узагальненої суми за 2011 рік та за 2012 рік, в нарахування якої також входить сума за І квартал 2013 року.

В зв'язку з чим позивач просив захистити порушене право, визначене статтями 36, 57 Конституції України шляхом заборони примушування брати участь у діяльності неприбуткової самоврядної організації Пенсійний фонд, скасуванням вимоги № Ф-361 від 23 травня 2013 року щодо сплати внесків.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

У своїй касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В свою чергу, Управління Пенсійного фонду України в місті Херсоні у своїх запереченнях зазначає на необґрунтованість касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін.

За приписами частини другої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є приватним підприємцем, знаходиться на спрощеній системі оподаткування та перебуває на обліку в УПФУ в місті Херсоні, є застрахованою особою та платником страхових внесків.

23 травня 2013року відповідачем винесено вимогу Ф-361 про сплату недоїмки, згідно якої станом на 01 травня 2013 року заборгованість ОСОБА_2 зі сплати єдиного внеску становить 9776,75 гривень.

Позивач не погоджується з вказаною вимогою та вважає, що він не зобов'язаний брати участь в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та виконувати вимоги Пенсійного фонду щодо сплати страхових внесків.

Щодо правового статусу Пенсійного фонду України, то відповідно до ст. 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків.

Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням. Пенсійний фонд набуває статусу юридичної особи з дня реєстрації статуту в спеціально уповноваженому органі виконавчої влади.

Крім того, Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) (далі - Закон № 2464) на Пенсійний фонд покладено здійснення функцій щодо обліку платників єдиного внеску та збору єдиного внеску.

Аналізуючи п.12 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058 (1058-15) , суд дійшов висновку, що перетворення Пенсійного фонду у самоврядну неприбуткову організацію, набуття статусу юридичної особи та затвердження його статуту, повинно здійснюватись протягом п'яти років із дня набрання чинності Закону № 1058 (1058-15) . При цьому, відповідно до абз.3 п.12 Прикінцевих положень Закону № 1058 (1058-15) у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України.

Абзацом 6 пункту 1 Прикінцевих положень Закону № 1058 (1058-15) встановлено перелік правових норм, що стосуються діяльності Пенсійного фонду саме як самоврядної організації, та які набирають чинності після перетворення Пенсійного фонду у таку самоврядну організацію.

Станом на момент виникнення спірних правовідносин та на момент подачі позову Пенсійний фонд України не перетворено у самоврядну неприбуткову організацію, така організація не зареєстрована у встановленому законом порядку.

Виходячи з цього, на даний момент Пенсійний фонду України має статус органу державної влади та діє на підставі Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 384/2011 (384/2011) , який є чинним. Повноваження Президента України затверджувати таке Положення безпосередньо вказане у Прикінцевих положеннях Закону № 1058 (1058-15) .

Відповідно до статті 5 Закону № 2464 облік платників єдиного внеску ведеться в порядку, встановленому Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Зокрема, існує Порядок взяття на облік та зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 27.09.2010 р. № 21-6 (z0995-10) (далі - Порядок). Згідно із пп.2.2 п.2 Порядку взяття на облік фізичних осіб-підприємців як платників єдиного внеску здійснюється органами Пенсійного фонду за місцем проживання особи на підставі відомостей з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця, наданих державним реєстратором згідно із Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (755-15) , не пізніше наступного робочого дня з дня отримання зазначених відомостей органами Пенсійного фонду.

Згідно статті 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14.01.1998 р. № 16/98-ВР (далі - Основи), загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (далі-роботодавець), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Одними із принципів загальнообов'язкового державного страхування згідно із ст.5 Основ є принцип обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) та інших підставах, передбачених законодавством, а також осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Таким чином, твердження позивача про відсутність у Пенсійного фонду та відповідача як його структурного підрозділу належної правосуб'єктності є помилковим. На даний час останній має статус органу державної виконавчої влади.

У касаційній скарзі позивач також зазначає на ті обставини, що членство позивача не оформлене належним чином, з приводу чого колегія суддів зазначає наступне.

Відносини, що регулюються нормами правового інституту членства у організації, передбачають перш за все їх добровільний характер.

Разом з тим, відповідно до положень Основ, Законів № 1058 (1058-15) та № 2464 (2464-17) одним з принципів загальнообов'язкового державного соціального страхування є його обов'язковість. Таким чином, в даному випадку відносини між ФОП та УПФУ мають не добровільний членський характер, а імперативний, який полягає у обов'язковому взятті платників єдиного внеску на облік територіальними управліннями Пенсійного фонду.

Згідно п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платники єдиного внеску визначені ст.4 Закону № 2464.

Зокрема, до них відносяться фізичні особи-підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців). Тобто, платниками є фізичні особи-підприємці, що є роботодавцями. Крім цього, згідно положень цієї ж статті платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. Виходячи із змісту ч.4 ст.5 Закону № 2464, обов'язки фізичних осіб-підприємців як платників єдиного внеску виникають з моменту їх державної реєстрації.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.4 Закону № 2464 фізичні особи-підприємці є застрахованими особами щодо себе та страхувальниками осіб, що на них працюють.

Крім цього, відповідно до ч.9 ст.9 Закону № 2464 обчислення і сплата єдиного внеску за платників, зазначених у пунктах 2, 3, 6, 7, 8, 9 та 11 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюються платниками, зазначеними у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, за рахунок сум, на які внесок нарахований.

Таким чином, до обов'язків фізичних осіб осіб-підприємців, що є роботодавцями, а також для фізичних осіб-підприємців, що не є роботодавцями, входить своєчасне нарахування та сплата нарахованого єдиного внеску до Пенсійного фонду на суми, що виплачуються ними найманим працівникам, а також на суми їх доходів або самостійно визначені ними суми (для фізичних осіб-підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування), які є базою для нарахування єдиного внеску відповідно до зазначеного Закону.

Згідно п.1 ч.2 ст.6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

При цьому, ч.8 ст.9 Закону № 2464 встановлено базовий звітний період для фізичних осіб-підприємців календарний рік. Платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, позивач вчасно не сплатив у повному обсязі суму єдиного внеску у розмірі 9776,75 гривень.

Пунктом 6.2 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої постановою Пенсійного фонду України від 27.09.2010 р. № 21-5 (z0994-10) (далі - Інструкція № 21-5), визначено, що сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена платниками у строки, визначені відповідно до Закону підпунктом 4.3.6 пункту 4.3, абзацом другим підпункту 4.5.2, підпунктом 4.5.3 пункту 4.5 та підпунктом 4.6.2 пункту 4.6 розділу IV цієї Інструкції, обчислена органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до пп."б" п.6.3 Інструкції № 21-5 (z0994-10) органи Пенсійного фонду надсилають платникам вимогу про сплату недоїмки якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. У випадках, передбачених підпунктами "б" та/або "в" цього пункту, вимога надсилається: платникам, зазначеним у підпунктах 2.1.1 та 2.1.2 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'яти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 2.1.3 та 2.1.4 пункту 2.1 розділу II цієї Інструкції, протягом п'ятнадцяти робочих днів, наступних за календарним місяцем, у якому виникла або зросла недоїмка зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на суму боргу, що перевищує 10 грн.

Згідно п.6.4 Інструкції № 21-5 (z0994-10) вимога про сплату боргу формується на підставі актів документальних перевірок, інформації органів державної податкової служби, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з карток особових рахунків платників за формою згідно з додатком 4 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 5 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Орган Пенсійного фонду України веде реєстр виданих вимог про сплату недоїмки за формою згідно з додатком 6. При формуванні вимоги їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1-а частина - літери "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2-а частина - порядковий номер, 3-я частина - літера "У" (узгоджена вимога). Вимога формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сума недоїмки, яка визначена у вимозі від 23.05.2013 р. № Ф-361, у розмірі 9776,75 грн. складається із суми недоїмки у розмірі 4010,30 грн., яка утворилася за 2011 рік, суми недоїмки у розмірі 4572,42 грн., що утворилася за 2012 рік, та суми недоїмки у розмірі 1194,03 грн. за І квартал 2013 року.

Щодо тверджень позивача, що він бажає припинити участь в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону участь застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування може припинитися, зокрема, у разі якщо особа, яка підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню відповідно до нього Закону, втратила визначений цим Законом статус застрахованої особи.

Оскільки позивач являється приватним підприємцем і, у зв'язку з цим, є застрахованою особою, страхувальником та роботодавцем, позивач може припинити участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (тобто втратити статус застрахованої особи), лише у зв'язку з припинення ним підприємницької діяльності (втрати статусу підприємця).

Колегія суддів вважає, що так як на сьогоднішній день позивач має статус платника страхових внесків, тому зобов'язаний виконувати вимоги чинного законодавства України щодо сплати страхових внесків в повному обсязі.

З урахуванням вищезазначених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки з матеріалів справи вбачається, що позивачем не сплачено єдиний внесок в сумі 9776,75 гривень, а тому УПФУ в місті Херсоні правомірно, у відповідності до вимог статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, надіслало позивачу вимогу, що оскаржується.

Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 222- 224, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 19 червня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 вересня 2013 року в цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.