Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою Міністерства оборони України та Харківського обласного військового комісаріату на постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 4 лютого 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року,-

У жовтні 2010 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Міністерства оборони України, Харківського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дій, зобов'язання відповідачів призначити, нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену статтею 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі Закон № 2011-ХІІ (2011-12) ) та відшкодування моральної шкоди у розмірі 4000 гривень.

В обґрунтування позову посилався на те, що має право на виплату спірної допомоги у розмірі та в порядку, передбаченому законодавством, чинному на час встановлення йому 2-ї групи інвалідності, однак відповідачі протиправно відмовили йому у виплаті такої.

Вважаючи це порушенням своїх прав, ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 4 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року, позов задоволено частково, визнано неправомірними дії та зобов'язано відповідачів призначити, нарахувати та виплатити позивачу спірну допомогу у розмірі 93475,60 гривень. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідачі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, в частині задоволених позовних вимог, просить ухвалені ними судові рішення, в цій частині, скасувати та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.

Судами встановлено, що позивач у грудні 2005 року звільнений з військової служби, а 31 травня 2006 року йому встановлена інвалідність 3-ї групи, внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби та у грудні цього ж року виплачено страхове відшкодування у розмірі 50 відсотків від страхового відшкодування - 4250 гривень.

14 квітня 2008 року позивачу встановлено 2-гу групу інвалідності, внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, в зв'язку з чим позивач звернувся до відповідачів з заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ і Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (499-2008-п) (далі Порядок).

Однак, у задоволенні вищезазначеної заяви відповідач відмовив, у зв'язку з тим, що дія названих норм Закону № 2011-ХІІ (2011-12) та Порядку на позивача не розповсюджується.

Задовольняючи частково позов суди, на підставі наявних у справі даних встановили і правильно виходили з того, що позивач має право на виплату спірної допомоги, відповідно до частини 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ та Порядку, оскільки йому встановлено 2-гу групу інвалідності у період їх дії.

Так, у відповідності до статті 41 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (в редакції статті, яка діяла на момент встановлення інвалідності) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12)

В свою чергу, частиною 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ (в редакції спірного періоду) встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" (499-2008-п) установлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 р., здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.

Зокрема, пунктом 2 Порядку передбачено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, одноразова грошова допомога виплачується у розмірі 42-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи.

Крім того, за змістом абзацу 3 пункту 4 Порядку у разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Колегія суддів не приймає доводи скаржника про відсутність у ОСОБА_4 права на виплату спірної допомоги, у зв'язку з тим, що питання, пов'язані з виплатою такої, чинним законодавством не врегульовані, а нормативно - правові акти, які діяли на момент звільнення позивача з військової служби, втратили чинність, враховуючи наступне.

За приписами статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Вищезазначеному положенню частини 1 статті 58 дано офіційне тлумачення, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року за № 1-рп/99 (v001p710-99) .

Зокрема, у мотивувальній частині вищевказаного Рішення зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, враховуючи вимоги вищезазначених норм, призначення, нарахування і виплати спірної допомоги повинно здійснюватись у розмірі та в порядку, передбаченими нормативно - правовими актами, чинними на момент встановлення інвалідності позивача 2-ї групи, а саме станом на 14 квітня 2008 року, з урахуванням раніше виплаченої суми.

При цьому, суди попередніх інстанцій правильно визначили розмір і складові грошового забезпечення для виплати спірної допомоги, оскільки виходячи із визначених у частині 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон № 2011-XII (2011-12) , який має вищу юридичну силу.

За таких обставин, суди дійшли правильних висновків про наявність підстав для задоволення позову, оскільки відповідачі, відмовляючи позивачу у виплаті спірної допомоги, у розмірі та в порядку, згідно вимог частини 2 статті 16 Закону № 2011-ХІІ і Порядку діяли всупереч вимогам чинного, у період спірних правовідносин, законодавства, чим порушили права позивача.

Враховуючи викладене, оскаржувані рішення судів відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, а тому підстав для скасування судових рішень колегія суддів не вбачає.

За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи

Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів Вищого адміністративного суду України,-

Касаційну скаргу Міністерства оборони України та Харківського обласного військового комісаріату відхилити, а постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 4 лютого 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.