Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є. - головуючого,

Весельської Т.Ф.,

Кобилянського М.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 до військової частини А 1349 про стягнення грошової компенсації замість речового майна,

У березні 2009 року представник позивача звернувся в суд з вказаним адміністративним позовом й зазначав, що у грудні 2008 року позивача звільнено з військової служби, проте йому не було сплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, яку просив стягнути.

Постановою Івано-Франківського міського суду від 04 червня 2009 року позов задоволено частково: стягнуто 1 321,35 грн. грошової компенсації за речове майно, не одержане ним до березня 2000 року згідно довідки № 109 від 24 грудня 2008 року.; зобов'язано видати речове майно, не одержане ним після 11 березня 2000 року згідно довідки № 110 від 24 грудня 2008 року військової частини А 1349 на загальну суму 4 196,15 грн.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення апеляційного суду та ухвалення нового про задоволення позову.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у грудні 2008 року ОСОБА_4 звільнено з військової служби за підпунктом "в" пункту 63 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України (за станом здоров'я) з правом носіння військової форми одягу.

Відповідно до довідок на одержання грошової компенсації замість речового майна, що належить до видачі до 11 березня 2000 року та після 11 березня 2000 року, позивачу нараховано грошову компенсацію в сумі 1 321,35 грн. та 4 196,15 грн. відповідно.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні з військової служби позивач має право на грошову компенсацію за неотримане речове майно до березня 2000 року та речове майно в натурі після березня 2000 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд виходив з того, що позивач пропустив строк звернення до суду оскільки про порушення свої прав дізнався у жовтні 2004 року, а до суду звернувся у березні 2009 року.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" дію частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" (328-16) статтю 9 Закону викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 01 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

Тобто, на час звернення позивача до командування військової частини для отримання грошової компенсації замість речового майна та до суду з адміністративним позовом Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444 (1444-2004-п) не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням зазначеного вище Закону.

Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема в постановах від 22 жовтня 2013 року по справі № 21-286а13 та від 10 грудня 2013 року по справі № 21-415а13.

Висновок апеляційного суду про те, що позивач мав право на грошову компенсацію, але пропустив строк звернення до суду, є помилковим.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або проведення додаткової перевірки доказів, обставини справи судами встановлені повно й правильно, але допущена помилка в застосуванні норм матеріального права, суд касаційної інстанції, згідно зі статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, скасовує судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалює нове рішення про відмову у задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 222, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського міського суду від 04 червня 2009 року та по-станову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2011 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позові.

постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.