Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2012 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 року

у справі № 1570/4165/2012

за позовом приватного підприємства "Гамільтоніан" (далі - позивач, ПП "Гамільтоніан")

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Малиновському р-ні м. Одеси)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ПП "Гамільтоніан" звернулось до суду з позовом до ДПІ у Малиновському р-ні м. Одеси про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 18.06.2012 року № 0000182240, № 0000192240, № 0009272301, № 0009262301.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2012 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 року, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано повідкові повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському р-ні м. Одеси від 18.06.2012 року № 0000192240, № 0009272301, № 0009262301. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем, згідно п. 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ) в період з 03.04.2012 року по 18.05.2012 року проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт № 109/23-213/23990422-877 від 25.05.2012 року, яким встановлено порушення позивачем за перевірений період п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 року, п. 3.1 ст. 3, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (зі змінами та доповненнями), ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" від 19.02.1993 року.

На підставі акту перевірки відповідачем 18.06.2012 року були прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000182240, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб за основним платежем у розмірі 6253,29 гривні та за штрафними санкціями - 1563,32 гривні; № 0000192240 про застосування до позивача штрафних санкцій за порушення порядку здійснення операцій в іноземній валюті у розмірі 274 525,13 гривень; № 0009272301, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем у розмірі 148 882,00 гривні та за штрафними санкціями - 37 221,00 гривня; № 0009262301, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 119 105,00 гривень та за штрафними санкціями - 29 776,00 гривень.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги частково, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" виплату винагород або інших видів заохочень пов'язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами. Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Положенням пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Відповідно до положень пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у січні 2009 року позивач досягнув усної домовленості з ТОВ "ЕКОЛІТОС" про поставку товарів на адресу позивача. Фактичне виконання зазначеної угоди досліджено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами: видатковою накладною, прибутковим ордером про оприбуткування позивачем отриманих товарів та податковою накладною.

Також судами встановлено, що у лютому 2009 року між позивачем та ПП "БАРС" досягнута усна домовленість про поставку товарів на адресу позивача. Факт постачання товарів на адресу позивача підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій видатковими та податковими накладними, прибутковим ордером про оприбуткування позивачем отриманих товарів, наявними у матеріалах справи.

Крім того, судами встановлено, що у лютому, листопаді та грудні 2009 року між позивачем та ТОВ "ПІВДЕНЬЕЛІТБУД" досягнуто усні домовленості про постачання товарів на адресу позивача. Фактичне здійснення постачання товарів підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій видатковими та податковими накладними, прибутковими ордерами про оприбуткування позивачем отриманих товарів, які також містяться у матеріалах справи.

Отримання та списання у виробництво вказаних товарів досліджено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними у матеріалах справи актами списання позивача.

Колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій щодо товарності проведених позивачем господарських операцій, а посилання відповідача в акті перевірки на те, що контрагенти позивача знаходяться в стані 16 "Припинено (ліквідовано, закрито)", через банкрутство є безпідставними, оскільки податковим органом не зазначено дат з яких контрагентів позивача визнано банкрутами та виключено з ЄДРПОУ та у ході розгляду справи судами попередніх інстанцій такої інформації податковою також не надано.

Крім того, судами встановлено, що акти перевірки вказаних юридичних осіб відсутні та відображення в бухгалтерському обліку контрагентів позивача операцій з ПП "Гамільтоніан" відповідачем також не досліджувалась.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Так, відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 (z0168-95) (далі - Положення № 88) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Згідно з п. 2.4 Положення № 88 (z0168-95) первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.5 Положення № 88 (z0168-95) документ повинен бути підписаний особисто та підпис може бути скріплений печаткою.

Таким чином, судами встановлено, що долучені позивачем до матеріалів справи документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідають критеріям належного доказу, визначеного ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України та підтверджують право позивача на формування на їх підставі валових витрат підприємства та сум податкового кредиту підприємства відповідних податкових періодів.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (далі - Декрет) у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

За порушення вказаної норми передбачена відповідальність, встановлена ч. 2 ст. 16 Декрету за порушення резидентами порядку розрахунків, установленого статтею 7 Декрету - штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.

Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 06.06.2007 року між позивачем та Фірмою "HEIDELBERG PRINT FINANCE OSTEUROPA FINANZIERUNGSVERMITTLUNG GMBH" (Республіка Австрія) було укладено контракт № 07-057-К на поставку друкарської машини марки SM 52-4+L. Крім того, для забезпечення виконання вказаного контракту з боку позивача між продавцем та фізичною особою ОСОБА_4 06.06.2007 року укладено договір поруки, згідно якого фізична особа приймає на себе зобов'язання провести розрахунки з продавцем у разі невиконання позивачем своїх договірних зобов'язань. Згідно акту звірки розрахунків між продавцем Фірмою "HEIDELBERG PRINT FINANCE OSTEUROPA FINANZIERUNGSVERMITTLUNG GMBH" (Республіка Австрія) та позивачем станом на 16.12.2010 року заборгованість останнього склала 587 856,90 Евро.

Також судами встановлено, що на виконання умов договору поруки, фізичною особою ОСОБА_4 була проведена оплата заборгованості перед продавцем шляхом проведення оплати безпосередньо продавцю за місцем знаходження Фірми "HEIDELBERG PRINT FINANCE OSTEUROPA FINANZIERUNGSVERMITTLUNG GMBH" (Республіка Австрія), що підтверджується дослідженими судами касовими документами, наявними у матеріалах справи.

З огляду на зазначене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у діях позивача не має складу адміністративно-господарського правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 7 Декрету.

Оскільки, розрахунки по оплаті проведені між поручителем - особою, яка не є суб'єктом господарювання та стороною зовнішньоекономічного контракту та Фірмою "HEIDELBERG PRINT FINANCE OSTEUROPA FINANZIERUNGSVERMITTLUNG GMBH" (Республіка Австрія), а не позивачем.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що навіть якщо в діях позивача й мало місце порушення приписів ч. 1 ст. 7 Декрету, на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18.06.2012 року № 0000192240 відповідач не мав права застосовувати штрафні санкції, встановлені ч. 2 ст. 16 Декрету з наступних підстав.

Згідно ст. 217 Господарського кодексу України (далі - ГК України (436-15) ) штрафні санкції є різновидом адміністративно-господарської санкції до суб'єкту господарювання за порушення встановленого порядку здійснення господарської діяльності. До цих санкцій відносяться й штрафні санкції, передбачені ст. 16 Декрету.

Враховуючи, що ст. 16 Декрету не встановлені спеціальні строки для застосування штрафних санкцій за порушення законодавства про проведення розрахунків, необхідно виходити із загальних строків, встановлених ГК України (436-15) .

Статтею 250 ГК України встановлені строки застосування до суб'єктів господарювання адміністративно-господарських санкцій у терміни півроку з моменту встановлення правопорушення, але не більш ніж рік з моменту його скоєння.

Відповідно до ч. 2 ст. 250 ГК України, дія цієї статті не поширюється на штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені Податковим кодексом України (2755-17) та іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби та митні органи.

При цьому частина 2 ст. 250 ГК України вступила в законну силу з 01.01.2011 року згідно з доповненнями, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України" № 2756-VI від 02.12.2010 (2756-17) року.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони і інші нормативні правові акти не мають зворотної сили, за винятком випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Судами встановлено та вбачається з акту перевірки, що можливе, на думку податкового органу, порушення порядку проведення розрахунків в іноземній валюті позивачем сталося в період з 12.06.2009 року по 11.11.2009 року.

Таким чином, з наведеного вище вбачається, що на момент прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18.06.2012 року № 0000192240 сплинули можливі терміни застосування адміністративно-господарських санкцій до позивача за можливе порушення законодавства про проведення розрахунків в іноземній валюті.

Також, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.06.2012 року №0000182240 на суму 7816,61 гривень, оскільки при з'ясуванні обставин справи в суді першої інстанції позивачем визнано правомірність висновку податкового органу про необхідність утримання з контрагента позивача податку на прибуток іноземних юридичних осіб відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п. 2 ст. 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Республіки Австрія "Про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і на майно" від 16.10.1997 року на загальну суму 6253,29 гривні.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили протиправність оскаржених податкових повідомлень-рішень з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, податку на прибуток іноземних юридичних осіб та штрафних санкцій частково прийняті на підставі помилкового висновку посадових осіб відповідача, що не відповідає положенням ч. 2 ст. 19 Конституції України та ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", а тому цілком правомірно прийняли рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 26.03.2013 року у справі № 1570/4165/2012 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

З оригіналом згідно З оригіналом згідно