Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2012 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року

у справі № 2а-10010/12/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Харківагроснаб" (далі - позивач, ТОВ "Харківагроснаб")

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Західна МДПІ м. Харкова)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ТОВ "Харківагроснаб" звернулось у вересні 2012 року до суду з адміністративним позовом до Західної МДПІ м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000670700 та № 0000680700 від 22.12.2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року, позов задоволено повністю: скасовано податкове повідомлення-рішення Західної МДПІ м. Харкова № 0000670700 від 22.12.2011 року щодо зменшення суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 159 622,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 79 811,00 гривень та № 0000680700 від 22.12.2011 року щодо зменшення залишку від'ємного значення податку на додану вартість в сумі 22 083,00 гривні.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Представником відповідача до суду надано лист, в якому він просить допустити заміну Західної МДПІ м. Харкова на її правонаступника Західну ОДПІ м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Однак, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні вказаного клопотання, оскільки відповідачем до суду не надано доказів того, що відповідач по справі Західна МДПІ м. Харкова була реорганізована шляхом перетворення в Західну ОДПІ м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Західною МДПІ м. Харкова проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Харківагроснаб" з питання достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2011 року, зпа результатами якої складено акт від 15.12.2011 року № 2364/07-004/25190036.

Відповідач з посиланням на акт перевірки прийняв спірні податкові повідомлення-рішення № 0000670700 та № 0000680700 від 22.12.2011 року.

Фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень слугував відображений в акті перевірки висновок суб'єкта владних повноважень про безпідставне включення до складу податкового кредиту з ПДВ податкових накладних, виписаних контрагентами, вказаними в акті перевірки, оскільки правочини з ними є нікчемними і не підлягають відображенню в податковому обліку. На думку ДПІ вказані порушення призвели до безпідставного віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги повністю, виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України (2755-17) ), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 ПК України.

Отже, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна видана платником податку.

Між тим, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною, оскільки визначальною умовою для віднесення сум ПДВ на підставі податкових накладних до податкового кредиту є реальність господарських операцій, яка підтверджується первинними документами, оформленими належним чином.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем доведено реальність господарських операцій за якими був сформований податковий кредит, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 17.05.2011 року між ТОВ фірма "Харківагроснаб" (Покупець) та ТОВ "Промислова група "ДМФ" (Постачальник) було укладено письмовий правочин у формі Договору купівлі-продажу № 17/05, предметом якого є постачання а/м КрАЗ 65055 2006 року випуску.

Фактичне виконання умов вказаного договору підтверджується наданими позивачем та дослідженими судами попередніх інстанцій видатковими та податковими накладними, виписками з розрахункового рахунку з відміткою банка.

Крім того, судами встановлено, що подальша реалізація підтверджується контрактом №7 від 21.06.2011 року між ТОВ фірма "Харківагроснаб" та ТОВ "Бінекс" (філія "Кирпичний завод" Казахстан, південно-Казахстанська область, м. Туркменістан, с. Шорнак, вул. Тоймахана, 179), предметом якого є постачання а/м КрАЗ 65055 2006 року випуску.

Факт постачання підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій вантажно-митними деклараціями з відміткою митниці про вивіз товару за межі території України в повному обсязі.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.07.2011 року між ТОВ "НВО "Український завод електрообладнання" (продавець) та ТОВ фірма "Харківагроснаб" (покупець) було укладено письмовий правочин у формі договору № УЗ 2707, предметом якого є постачання горно-шахтного обладнання.

Фактичне виконання умов вказаного договору підтверджується наданими позивачем та дослідженими судами попередніх інстанцій видатковими та податковими накладними, товарно-транспортними накладними, виписками з розрахункового рахунку з відміткою банку.

Крім того, судами встановлено, що подальша реалізація підтверджується контрактом № 6 від 14.07.2011 року між ТОВ фірма "Харківагроснаб" (продавець) та ОАО ГОК "Адрасмон" (покупець) (Таджикістан, Кайраккумська область, п. Адрасмон, вул. Ганчбахш, 2) на постачання горно-шахтного обладнання.

Факт постачання підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій вантажно-митними деклараціями з відміткою митниці про вивіз товару за межі території України в повному обсязі.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини спростовують висновки, викладені в акті перевірки суб'єктом владних повноважень про відсутність факту реального виконання позивачем господарських операцій за спірними правочинами.

Крім того, викладені в акті перевірки висновки про про нікчемність договорів, укладених позивачем з його контрагентами зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України (2755-17) та Закон України "Про державну податкову службу в Україні" (509-12) не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. Зазначені нормативно-правові акти не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України. Повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, що містяться в складеному відповідачем акті перевірки, належать виключно до компетенції суду.

Якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Сама по собі несплата податку контрагентом позивача, або його контрагентами (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220- 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

Касаційну скаргу Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2012 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.02.2013 року у справі № 2а-10010/12/2070 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.