Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Ємельянової В.І.,

Олексієнка М.М., Рецебуринського Ю.Й.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року по справі № 2а-8783/12/2670

за позовом ОСОБА_4

до Державної податкової служби у м. Києві (далі - ДПС у м. Києві),

Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва

Державної податкової служби (далі - ДПІ у Святошинському районі

м. Києва),

Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ГУ Міндоходів у

м. Києві)

про визнання протиправними дій та поновлення на роботі,

У червні 2012 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ДПС у м. Києві, ДПІ у Святошинському районі м. Києва, ГУ Міндоходів у м. Києві, в якому просила:

визнати протиправними дії ДПС у м. Києві щодо видання наказу від 11 серпня 2010 року № 389-о "Про звільнення ОСОБА_4";

визнати протиправними дії ДПІ у Святошинському районі м. Києва щодо видання наказу від 21 серпня 2010 року № 255-о "Про звільнення ОСОБА_4";

зобов'язати ДПС у м. Києві скасувати наказ від 11 серпня 2010 року № 389-о "Про звільнення ОСОБА_4";

зобов'язати ДПІ у Святошинському районі м. Києва скасувати наказ від 21 серпня 2010 року № 255-о "Про звільнення ОСОБА_4" та поновити ОСОБА_4 на посаді заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва 27 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року, позов задоволено частково.

Зобов'язано ДПС у м. Києві скасувати наказ від 11 серпня 2010 року № 389-о "Про звільнення ОСОБА_4".

Зобов'язано ДПІ у Святошинському районі м. Києва скасувати наказ від 21 серпня 2010 року № 255-о "Про звільнення ОСОБА_4".

Поновлено ОСОБА_4 на посаді заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби України з 22 серпня 2010 року.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ГУ Міндоходів у м. Києві подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з 1 серпня 2007 року займала посаду заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва.

На виконання наказу ДПС в м. Києві від 23 лютого 2010 року № 108 "Про проведення комплексної перевірки роботи ДПІ у Святошинському районі м. Києва", працівниками ДПА у м. Києві проведено комплексну перевірку стану організації роботи ДПІ у Святошинському районі м. Києва за період з 1 листопада 2006 року по 1 лютого 2010 року.

За результатами перевірки ДПА у м. Києві 25 березня 2010 року складено відповідний акт, в якому зазначено, зокрема, про виявлені порушення щодо оподаткування фізичних осіб (а.с.32-71).

В Акті зазначено, що порушення та недоліки стали можливими внаслідок відсутності належного та дієвого контролю за виконанням посадових обов'язків працівниками ДПІ у Святошинському районі м. Києва з боку заступника начальника ДПІ ОСОБА_4, яка здійснювала контроль за роботою підрозділу оподаткування фізичних осіб.

ДПА у м. Києві 11 серпня 2010 року прийнято наказ №389-о "Про звільнення ОСОБА_4", яким 21 серпня 2010 року позивача звільнено з посади заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва, у зв'язку із систематичним невиконанням працівником без поважних причин службових обов'язків згідно пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України (а.с.10, том 1).

На підставі зазначеного наказу ДПІ у Святошинському районі м. Києва 21 серпня 2010 року прийнято наказ № 255-о, яким ОСОБА_4 21 серпня 2010 року звільнено з посади заступника начальника Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків на підставі пункту 3 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання протиправними дій, скасування наказів та поновлення на посаді, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відповідачем безпідставно при звільненні позивача застосовано пункт 3 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, оскільки відповідачем не доведено систематичного невиконання ОСОБА_4 посадових обов'язків.

Однак, судами при розгляді справи не взято до уваги наступного.

Статтями 99 та 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України (2747-15) ) регламентовано та встановлено правила щодо строків звернення до суду та наслідків їх пропуску в адміністративному судочинстві.

Відповідно до частини 2 статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 та 2 статті 99 КАС України визначено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи те, що предметом спору є поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди що є спором, пов'язаним з проходженням, звільненням громадян з публічної служби, до спірних правовідносин необхідно застосовувати спеціальний строк звернення з адміністративний позовом передбачений, частиною 3 статті 99 КАС України, тобто місячний строк.

Статтею 100 зазначеного Кодексу визначено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (2747-15) певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини вважаються стабільними.

Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Із матеріалів справи вбачається, що позивача було звільнено з посади 21 серпня 2010 року. До суду ОСОБА_4 звернулась 27 червня 2012 року, тобто з пропуском місячного строку на звернення до суду.

Клопотання про поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом обґрунтовувала тим, що тривалий час перебувала на лікуванні, а із оскаржуваними наказами була ознайомлена 26 березня 2012 року однак, позивач не обґрунтовує та документально не підтверджує причини проміжку часу тривалості між вказаною подією та поданням касаційної скарги 27 червня 2012 року, який перевищує строк, встановлений частиною 3 статті 99 КАС України, а суди ці обставини не перевіряли та не надали належної оцінки.

Судами першої та апеляційної інстанцій після скасування рішенням суду апеляційної інстанції ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2013 року про залишення позову ОСОБА_4 без розгляду, всупереч пункту 9 частини 1 статті 155 КАС України не вирішувалось питання щодо постановлення ухвали про поновлення пропущеного строку на звернення до суду або відмову в поновленні такого строку з викладенням мотивів такого рішення.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Головного управління Міндоходів у м. Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 серпня 2013 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.