Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013

у справі № 2а/1570/3335/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лог Сервіс"

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області

за участю Прокуратури Приморського району м. Одеси

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, стягнення суми бюджетного відшкодування,-

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2012, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013, задоволено позовні вимоги: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.04.2011 № 0000292350/0, стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Лог Сервіс" суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість в розмірі 542 111,00 грн.

В касаційних скаргах відповідачі просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем невиїзної документальної позапланової перевірки позивача з питань взаємовідносин з основними постачальниками, угоди з якими включені до податкового кредиту та є складовими від'ємного значення, заявленого до відшкодування в період жовтень-грудень 2006 року, січень 2007 року, складено акт № 1195/23-512/33311560 від 21.03.2011, в якому зафіксовано порушення позивачем п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 з врахуванням вимог п.1.3 п.1.8. ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", внаслідок чого завищено суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у жовтні, листопаді, грудні 2006 року та січні 2007 року в загальному розмірі - 322 530, 00 грн.

На підставі акта перевірки №1195/23-512/33311560 від 21.03.2011, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000292350/0 від 04.04.2011, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування у сумі 322530 грн.

Позивачем подавались заяви про повернення суми бюджетного відшкодування від 20.07.2006 за податковою декларацією за червень місяць 2006 року, від 18.08.2006 за податковою декларацією за липень місяць 2006 року, від 20.09.2006 за податковою декларацією за серпень місяць 2006 року, від 20.11.2006 за податковою декларацією за жовтень місяць 2006 року, від 20.12.2006 за податковою декларацією за листопад місяць 2006 року, від 19.01.2007 за податковою декларацією за грудень місяць 2006 року, від 20.02.2007 року за податковою декларацією за січень місяць 2007 року на загальну суму 637 804,00 грн.

У зв'язку із поданням позивачем зазначених заяв, Державною податковою інспекцією у Приморському району проводились перевірки достовірності заявлених сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за відповідні періоди, які відображені в актах перевірки № 3477/15-02 від 06.09.2006, № 3882 від 20.09.2006, № 6009/23-5012/33311560/11/118 від 13.11.2006, № 2657/23-5012/33311560/11/170 від 19.03.2007, № 2658/23-5012/33311560/11/171 від 19.03.2007, № 3794/23-5012/33311560 від 16.04.2007, № 6471/23-10/33311560 від 24.07.2007.

Зазначеними перевірками були підтверджені заявлені позивачем суми до бюджетного відшкодування у загальному розмірі 542111,00 грн., будь-яких порушень позивача при формуванні податкового кредиту відповідачем не виявлено.

Після проведених перевірок позивач неодноразово протягом 2008-2011 років звертався до податкових органів з проханням відшкодувати податок на додану вартість по періодам, які перевірені відповідачем та підтверджено суму бюджетного відшкодування.

Матеріали справи свідчать, що підставою зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість став аналіз отриманих відповідей про відсутність довідок перевірок по ланцюгу постачання до виробника та підтвердження надмірної сплати податку на додану вартість по ланцюгу постачання та анулювання позивачу свідоцтво платника податку на додану вартість.

Так, відповідачем отримано інформаційні довідки щодо контрагентів позивача, в яких зазначено про відсутність операцій з суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності, відсутність інформації про причетність платників податків до схеми ухилення від оподаткування, відсутня інформація щодо порушення кримінальних справ, контрагенти позивача є діючими державними підприємствами (лісовими господарствами), які мають свідоцтво платника податку на додану вартість.

Разом із цим, при проведенні попередніх перевірок перевірялись первинні документи позивача, комп'ютерні бази, проте, будь-яких порушень не було виявлено.

Задовольняючі позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 1.8 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 вказаного Закону, сума податку, що підлягає бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пп. 7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку (пп. 7.2.4).

Відповідно до пп. 7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом (іншим подібним документом згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Слід зазначити, що для відшкодування з бюджету надмірно сплаченого ПДВ Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У випадку невиконання контрагентом платника ПДВ зобов'язань зі сплати податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають тільки для нього. Вказана обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника ПДВ права на його відшкодування у випадку, якщо останній виконав всі передбачені Законом умови з отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту. Закон України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) достатньою підставою для отримання відшкодування визначає відомості податкової декларації за звітний період, надання податкових декларацій контрагентів платника податків не передбачено.

Крім того, чинне законодавством не ставить в залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання від'ємного значення суми ПДВ поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Також, слід зазначити, що відповідно до п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що перевірка проводилась на підставі наказу та направлення, проте, в матеріалах справи відсутні докази отримання позивачем наказу про проведення перевірки та направлення, повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання або його повернення, а тому, як було вірно враховано судами, Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси взагалі не мала право проводити перевірку позивача.

З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення 04.04.2011 № 0000292350/0 та необхідність стягнення на користь позивача суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у заявленому ним розмірі.

Доводи, наведені скаржниками в касаційних скаргах, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів, не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області - відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.01.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.