2а-4557/10/2670 Про скасування податкових повідомлень-рішень щодо податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб - 03.02.2014 Прийняття

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.06.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2010, в задоволенні позову відмовлено повністю.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та визнати недійсними податкові повідомлення-рішення від 20.07.2009 № 0001761705/0, від 20.07.2009 № 0001771705/0, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачці за податковим повідомленням-рішенням від 20.07.2009 № 0001761705/0 податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 13205,45 грн. основного платежу та за податковим повідомленням-рішенням від 20.07.2009 № 0001771705/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 21026,00 грн. основного платежу та 10293,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 12.06.2009 № 4078/17-05/НОМЕР_1, про порушення вимог ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26.12.1992 № 13-92 та п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, п. 9.3, п. 9.6 ст. 9 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Податковий орган обумовлює заниження позивачкою податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість перевищенням граничного обсягу виручки, встановленого у ст. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 № 727/98 (727/98) , що дозволяв перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності, у ІІІ кварталі 2008 року на 38759,79 грн. (отримано за ІІІ квартали 2008 року виручку в загальній сумі 538759,79 грн.). При цьому вважає, що позивачка мала перейти з 01.10.2008 на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, та оподаткувати за загальними вимогами суму перевищеного чистого доходу за ІІІ квартал 2008 року, та суму чистого доходу за ІV квартал 2008 року, за І квартал 2009 року. З 01.10.2008 позивачка зобов'язана була зареєструватися платником податку на додану вартість та оподатковувати цим податком оподатковувані операції у жовтні, листопаді 2008 року.

Статтею 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.1998 №727/98 (727/98) встановлено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абзац 5 вказаної статті).

Відповідно до статті 5 Указу (727/98) у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) (який був чинним на час виникнення спірних відносин) визначає особливості оподаткування доходів від зайняття підприємницькою діяльністю.

Абзацом 1 статті 13 цього Декрету визначено, що згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу (абзац 2 вказаної статті).

Таким чином, у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає як обов`язок переходу у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування, так і з оподаткування податком з доходів фізичних осіб суми чистого доходу, обчисленого із суми перевищення граничного розміру, що дозволяв перебувати на спрощеній системі оподаткування, та сум чистого доходу, що одержується в подальшому, у порядку, встановленому розділом IV Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" (13-92) , оскільки оподаткування за ставкою єдиного податку може мати місце лише при дотриманні норм Указу Президента "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" (727/98) , зокрема щодо обсягу граничного розміру виручки.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції знаходить правильним висновок суду першої інстанції про правомірність податкового повідомлення-рішення від 20.07.2009 № 0001761705/0 про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в сумі 13205,45 грн. та, відповідно, про необхідність відмови в задоволенні позову в цій частині.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 20.07.2009 № 0001771705/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 31319,00 грн. суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що перевищення позивачкою в ІІ кварталі 2008 року граничного обсягу виручки в 500 тис. грн. свідчить і про перевищення нею граничного обсягу оподатковуваних операцій в 300000 тис. грн., що дозволяв не реєструватися платником податку на додану вартість, встановленого в п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість". Суди вважають, що позивачка з 01.10.2008 підлягала обов'язковій реєстрації платником податку на додану.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про виникнення у позивача обов'язку зареєструватися платником податку на додану вартість з 01.10.2008 та виконувати обов'язки платника щодо звітування та сплати податку на додану вартість за жовтень, листопад 2008 року.

Відповідно до ст. 6 Указу № 727/98 (727/98) суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником, зокрема податку на додану вартість.

Своєю чергою, умовою для перебування фізичною особою, яка здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності відповідно до ст. 1 Указу № 727/98 (727/98) є не перевищення обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік в 500 тис. гривень.

Після виникнення у платника єдиного податку обов'язку перейти на загальну систему оподаткування при вирішенні питання щодо виникнення у нього обов'язку зареєструватись платником податку на додану вартість та оподаткувати операції з поставки послуг (товарів) таким податком слід керуватися Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (168/97-ВР) (далі Закон), який визначає порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до п. 2.1 Закону (168/97-ВР) платником податку будь-яка особа, яка, зокрема підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

Підстави, за якими особа підлягає реєстрації як платник податку, визначені у п. 2.3 ст. 2 Закону.

Відповідно до п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Відповідно до п.п. "а" п. 9.6. Закону (168/97-ВР) з урахуванням положень пункту 9.5 цієї статті заява про реєстрацію має бути подана (надіслана) податковому органу особами, що підлягають реєстрації згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій, визначеної зазначеним пунктом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку, що у разі, коли з моменту перевищення граничного розміру виручки, визначеного ст. 1 Указу, особою, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, допущено перевищення операції з поставки товарів (послуг) сукупно протягом останніх дванадцяти календарних місяців 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), у такої особи виникає обов'язок зареєструватися платником податку на додану вартість та сплатити такий податок, починаючи з періоду, в якому відбулось перевищення загальної суми (300000 гривень) від здійснення оподатковуваних операцій.

Податковий орган, встановивши факт перевищення позивачкою граничного розміру виручки в ІІІ кварталі 2008 року та виникнення у позивачки обов'язку перейти на загальну систему оподаткування з ІV кварталу 2008 року, визначає податок на додану вартість на операції, що відбулись у періоді з жовтня 2008 року по березень 2009 року, в т.ч. жовтень, листопад 2008 року (періоди, коли платник податку не був зареєстрованим платником податку на додану вартість), а також грудень (період, коли позивач добровільно зареєструватися платником податку на додану вартість). При цьому за цей період не було встановлено перевищення суми в 300 тис.грн. від здійснення операцій з поставки товарів, відтак позивачка не підлягала обов'язковій реєстрації платником податку на додану вартість на підставі п.п. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України "Про податок на додану вартість".

Враховуючи наведене, податкове повідомлення-рішення про визначення позивачеві податкового зобов'язання з подану на додану вартість є протиправним.

Оскільки у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судові рішення попередніх інстанцій є помилковими тільки в частині відмови в задоволенні позову щодо податкового повідомлення-рішення про визначення податку на додану вартість, суд касаційної інстанції вважає за правильне їх змінити шляхом задоволення позову в цій частині.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 225, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.06.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2010 змінити, виклавши резолютивну частину постанови Окружного адміністративного суду м.Києва від 25.06.2010 в такій редакції:

"Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі м.Києва від 20.07.2009 № 0001771705/0 про визначення Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 31319,00 грн., в т.ч. 21026,00 грн. основного платежу та 10293,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1,70 грн. (одна гривня сімдесят копійок)."

постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .