Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень щодо стягнення фінансових санкцій за порушення строків погашення самостійно узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість - 03.02.2014 Прийняття

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 20.10.2010 позов задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ у Ворошиловському районі м.Донецька від 22.02.2010 № 0001551542/0, від 23.03.2010 № 0001551542/1 та від 28.05.2010 № 0001551542/2 про застосування штрафних (фінансових) санкцій. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" 3,40 грн.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2010 постанову суду першої інстанції скасовано. Позов задоволено частково. Визнано частково недійсними податкові повідомлення-рішення від 22.02.2010 № 0001551542/0, від 23.03.2010 № 0001551542/1 та від 28.05.2010 № 0001551542/2 в частині застосування штрафних санкцій в сумі 124889,35 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

Обласне комунальне підприємство "Донецьктеплокомуненерго" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права: п.п. 7.1.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, ч. 1 ст. 134 Господарського кодексу України.

Державна податкова інспекція у Ворошиловському районі м.Донецька подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позову та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права: п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, ч. 4 ст. 11, ст. 86, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засіданні не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для застосування до позивача за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями штрафних санкцій відповідно до п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ в сумі 186587,75 грн. слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. 5.3.1 п. 5.3 цього Закону, яке полягало у сплаті узгоджених сум податкових зобов'язань з порушенням граничного строку для такої сплати.

Застосований штраф в сумі 186587,75 грн. складає 10 % від погашеної суми податкового боргу - 1865877,53 грн., що утворився в результаті несплати позивачем у встановлений законом строк самостійно узгодженого податкового зобов'язання з податку на додану вартість за податковими деклараціями від 20.11.2009 № 167551 в сумі 616984,00 грн. та від 20.01.2010 № 235467 в сумі 1248893,53 грн.

Податковий орган визначав кількість прострочених днів сплати узгоджених податкових зобов'язань виходячи з дати їх погашення, яке відбулося шляхом декларування позивачем у податкових деклараціях (рядок 22.1) зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду у зменшення суми податкового боргу з ПДВ.

Так, задеклароване від'ємне значення за податковою декларацією від 21.12.2009 № 175767 враховано у зменшення податкового боргу в сумі 616984,00 грн., що виник через несплату самостійно узгодженого податкового зобов'язання за декларацією від 20.11.2009 № 167551 грн. зі строком сплати 30.11.2009. Штраф застосовано в розмірі 10 % від погашеної суми, що становить 61698,40 грн., при затримці 30 календарних днів.

Задеклароване від'ємне значення за податковою декларацією від 21.01.2010 № 191952 враховано у зменшення податкового боргу в сумі 1248893,53 грн., що виник через несплату самостійно узгодженого податкового зобов'язання за декларацією від 20.01.2010 № 235467 зі строком сплати 20.01.2010. Штраф застосовано в розмірі 10 % від погашеної суми, що становить 124889,35 грн., при затримці 1 календарний день.

Задовольняючи позов в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що погашенням податкового боргу є лише сплата такого боргу грошовими коштами, тому декларування показників від'ємного значення з податку на додану вартість за декларацією у зменшення суми податкового боргу не є погашення податкового боргу, що виключає підстави для застосування до платника податку штрафних санкцій відповідно до п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ за не сплату узгодженої суми податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не погодився з позицією суду першої інстанції, зазначивши, що п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР надає право платникові податку прийняти самостійне рішення про зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з позицією суду першої інстанції про те, що декларування показників від'ємного значення з податку на додану вартість за декларацією у зменшення суми податкового боргу не є погашення податкового боргу, а також, погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, не може визнати правильним застосування цим судом до спірних правовідносин норм матеріального права: п.п. 7.7.3 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ (далі Закону № 2181-ІІІ (2181-14) ) податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону № 2181-ІІІ активи платника податків можуть бути примусово стягнені в рахунок погашення його податкового боргу виключно за рішенням суду. В інших випадках платники податків самостійно визначають черговість та форми задоволення претензій кредиторів за рахунок активів, вільних від заставних зобов'язань забезпечення боргу.

Відповідно до п.п. 7.1.1. п. 7.1 ст. 7 Закону № 2181-ІІІ джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна і немайнових цінностей, випуску цінних паперів, у тому числі корпоративних прав, отримані у позику (кредит), а також з інших джерел з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Таким чином, Закон № 2181-ІІІ (2181-14) джерелами самостійного погашення податкового боргу визначає будь-які власні кошти платника податків.

Водночас Законом України Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР (168/97-ВР) , який є спеціальним законом, що визначає порядок обліку, звітування та внесення податку на додану вартість до бюджету, зокрема п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, передбачено обов'язок платника цього податку при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, врахувати її у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону).

Зарахування від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду у зменшення суми податкового боргу з ПДВ декларується платником податку в рядку 22.1 Декларації з податку на додану вартість, форма якої затверджена Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 166 (z0250-97) , зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 09.07.1997 за № 250/2054 (z0250-97) .

З наведеного випливає, що на час виникнення спірних відносин закон передбачав погашення податкового боргу з податку на додану вартість не тільки шляхом сплати до держбюджету грошовими коштами, а і шляхом врахування суми від'ємного значення у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди.

Таким чином, з погашенням платником податку на додану вартість податкового боргу з цього податку будь-яким з наведених вище способів припиняється зобов'язання цього платника зі сплати такого податку.

Отже, врахування від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 1341201 грн., задекларованого у в декларації від 21.12.2009 № 175767 у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередній податковий період, в т.ч. в сумі 616984,00 грн., що виник через несплату узгодженого податкового зобов'язання за декларацією від 20.11.2009 № 167551, є погашенням такого боргу 21.12.2009. Врахування від'ємного значення з податку на додану вартість в сумі 3130468 грн., задекларованого в декларації від 21.01.2010 № 191952 у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередній податковий період, в т.ч. в сумі 1248893,53 грн. через несплату узгодженого податкового зобов'язання за декларацією від 20.01.2010 № 235467, є погашенням такого боргу 21.01.2010.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про правомірне застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 61698,40 грн., передбачених п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181-ІІІ, за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в сумі 616984,00 грн. за декларацією від 20.11.2009 № 167551.

Підпункт 7.7.3 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 № 168/97-ВР та п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, які застосовано судом апеляційної інстанції при вирішенні справи, не регулюють спірних правовідносин з приводу погашення платником податку на додану вартість податкового боргу шляхом врахування від'ємного значення різниці поточного звітного (податкового) періоду у зменшення суми податкового боргу з ПДВ, оскільки першою нормою передбачено право платника податку на додану вартість щодо зарахування належної йому повної суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з цього податку наступних податкових періодів, а другою - право платника податків погашати податковий борг попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом.

Утім, помилкове застосування судом апеляційної інстанції наведених норм матеріального права, не призвело до неправильного вирішення справи.

Суд касаційної інстанції також вважає за правильне погодитися з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність задоволення позову про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень в частині застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 124889,35 грн. за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкового зобов'язання в сумі 1248893,53 грн. за декларацією від 20.01.2010 № 235467, оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість визначення податковим органом кількості пропущених календарних днів, а податковий орган, своєю чергою, в касаційній скарзі не наводить жодних доводів та обґрунтувань з посиланням на норми матеріального права в спростування такої позиції суду.

Враховуючи наведене, касаційні скарги залишаються без задоволення, а постанова суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

Касаційні скарги Обласного комунального підприємства "Донецьктеплокомуненерго" та Державної податкової інспекції у Ворошиловському районі м.Донецька залишити без задоволення, а постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 06.12.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .