Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:

Чалого С. Я.

Гончар Л.Я.

Конюшка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал" на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал" до Східної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області, Головного управління Державного казначейства України у м. Києві про визнання неправомірною відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, визнання недійсним рішення про визначення митної вартості товару за резервним методом, стягнення з Державного бюджету України суму надмірно сплачених коштів в розмірі 24025,69 грн., -

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2011 року залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року відмовлено в позові товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал" до Східної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Донецькій області, Головного управління Державного казначейства України у м. Києві про визнання неправомірною відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, визнання недійсним рішення про визначення митної вартості товару за резервним методом, стягнення з Державного бюджету України суму надмірно сплачених коштів в розмірі 24025,69 грн.

Не погоджуючись з зазначеними судовими рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Як встановлено судами та підтверджується наявними у справі матеріалами, 25 січня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Арсенал" та Компанією Baramist Limited укладений контракт № 808, відповідно до умов якого продавцем поставлявся на умовах DAF (згідно з правилами Інкотермс-2000) на українсько-російський кордон цинк металевий марки Ц0, Ц0А або ЦВ в чушках. 23.04.2010 року сторонами підписано додаток до контракту № 69, за яким продавець зобов'язаний на умовах FCA ст. Горлівка продати, а покупець - прийняти у власність та сплатити за цинк металевий в чушках марки ЦВ, ЦВ0, Ц0А (ГОСТ 3640-94) загальною кількістю 63, 815 тонн.

Для здійснення митного оформлення позивачем разом з вантажною митною декларацією ВМД № 700030001/2010/000825 від 26.04.2010 р. було подано: облікову картку №7003/2/08/00320 від 12.03.2010р., накладну № Ж 0298941, товаро-супроводжувальний документ, рахунок-фактура (інвойс) Контракт № 808 від 25.01.2008р., Додаток № 69 від 23.04.2010р., Довідка Костянтинівської ОДПІ від 23.04.2010 р., експортна декларація країни проходження товару № 51416/27040/0000138.

У вантажній митній декларації та декларації митної вартості позивачем була визначена вартість товару за першим методом (за ціною угоди).

На виконання ст. 88 Митного кодексу України та п.11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 за № 1766 (1766-2006-п) на декларації митної вартості Митницею було запропоновано позивачу надати вищенаведені додаткові документи в обґрунтування заявленої митної вартості.

Позивачем 26.04.2010р. на декларації митної вартості було зроблено запис "Ознайомлений. Вищевказані документи надати не маємо можливості".

27.04.2010 р. відповідачем була видана позивачу картка відмови у митному оформленні товару № 700030001/0/00020 у зв'язку з неподанням на вимогу митного органу додаткових документів згідно вимог п. 11 Порядку декларування митної вартості товарів, як переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження.

Східною митницею було прийняте рішення про визначення митної вартості: № 700000006/2010/000344/2 від 27.04.2010 р., яким митний орган визначив митну вартість товару за шостим (резервним) методом.

Отже, предметом даного спору є правомірність визначення митної вартості товару.

Відповідно до ст. 1 Митного кодексу України від 17.11.2002 р. (далі - МК України (4495-17) ) митна декларація - письмова заява встановленої форми, яка подається митному органу і містить відомості щодо товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, необхідні для їх митного оформлення або переоформлення.

Згідно зі ст. 86 МК України митна декларація приймається та реєструється митним органом у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Подання митної декларації повинно супроводжуватися наданням митному органу комерційних супровідних та інших необхідних документів, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом. Митна декларація приймається митним органом, якщо встановлено, що в ній містяться всі необхідні відомості і до неї додано всі необхідні документи.

Відповідно до ст. 259 Митного кодексу України митна вартість товарів - це заявлена декларантом або визначена митним органом вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 265 МК митний орган, що здійснює контроль за правильністю митної оцінки товарів з урахуванням положень цього Кодексу, має право приймати рішення про правильність заявленої декларантом митної вартості товарів.

Згідно зі статтею 266 МК визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, може здійснюватися за такими методами: 1) за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) за ціною договору щодо ідентичних товарів; 3) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; 4) на основі віднімання вартості; 5) на основі додавання вартості (обчислена вартість); 6) резервного.

Основним є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

Якщо митну вартість не може бути визначено за першим методом, проводиться процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості. У ході таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною в кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, за основу може братися ціна, за якою оцінювані ідентичні або подібні (аналогічні) товари було продано в Україні не пов'язаному з продавцем покупцю.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митну вартість товарів не може бути визначено шляхом застосування попереднього методу.

Виходячи із зазначеного, колегія суддів вважає, що у разі незгоди Митниці із митною вартістю імпортованого товару, вона відповідно до вимог статті 266 МК зобов'язана провести процедуру консультацій, у ході яких мала б дійти висновків щодо застосування того чи іншого методу визначення митної вартості товарів, при цьому кожний наступний метод застосовується у разі неможливості застосування попереднього із наведенням відповідних аргументів.

У випадку якщо митна вартість не може бути визначена за першим методом, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Аналізуючи матеріали справи колегією суддів встановлено, що у митниці виникли обґрунтовані сумніви у достовірності заявленої митної вартості товару в зв'язку з чим і були витребувані додаткові документи, однак позивачем їх надано не було.

Обов'язок суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності подати додаткові документи на вимогу митного органу встановлений ч.2 ст. 264 Митного кодексу України, а також пунктом 11 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1766 від 20.12.2006 р. (1766-2006-п) За ст. 267 МК України перший метод визначення митної вартості може бути використаний лише за умови, якщо дані, заявлені декларантом, підтверджені документально та є достовірними.

У зв'язку з безмотивним ненаданням позивачем додаткових документів, відмовою надання додаткових документів, у митниці не було можливості застосувати митну вартість, визначену позивачем. При визначенні митної вартості товару за шостим методом митниця діяла відповідно до вимог ст. 266 МК України та мотивувала позивачу неможливість застосування попередніх методів визначення митної вартості товару.

Таким чином, колегія суддів вважає, що приймаючи спірні рішення про проведення митної оцінки і карток відмови в митному оформлені, Митниця діяла в межах повноважень та підставі вимог чинного законодавства.

За таких обставин судова колегія дійшла висновку, що при вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій вірно застосовані норми матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. За таких обставин підстав для задоволення касаційної скарги судова колегія не вбачає.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал" залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 09 лютого 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31 березня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених ст.ст. 235- 244-2 КАС України.