Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року

у справі № 2а-4505/11/1370

за позовом Приватного підприємства "Будконструкція"

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

Приватне підприємство "Будконструкція" (надалі також - "ПП "Будконструкція", позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Залізничному районі м. Львова (надалі також - ДПІ, відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 січня 2011 року № 0000142302/0/1662 та № 0000132302/0/1664.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2011 року позов Приватного підприємства "Будконструкція" задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19 січня 2011 року № 0000142302/0/1662 від № 0000132302/0/1664, видані Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова - залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2011 року - без змін.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ПП "Будконструкція".

Позивач, не погоджуючись із касаційною скаргою, подав заперечення, в яких просить постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Так, фактичною підставою для нарахування зобов'язання зі сплати податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств на підставі податкових повідомлень-рішень від 19 січня 2011 року № 0000142302/0/1662 (загальна сума грошового зобов'язання 103611, 75 грн.) та №0000132302/0/1664 (загальна сума грошового зобов'язання 129515,37 00 грн.), з приводу правомірності яких виник, спір стали висновки контролюючого органу, викладені в акті від 30 грудня 2010 року № 3303/23-2/30918275 "Про результати позапланової виїзної позапланової перевірки ПП "Будконструкція" з питань підтвердження достовірності даних щодо взаєморозрахунків з ПП "ЛьвівПроектБудРеставрація" за період з 21 травня 2009 року по 31 грудня 2009 року" про порушення позивачем вимог: пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) внаслідок віднесення до складу валових витрат витрат по придбанню підрядних робіт від ПП "ЛьвівПроектБудРеставрація" на загальну суму 414449,2 грн., що призвело до заниження податку на прибуток на 193612 грн.; підпунктів 7.4.1, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у вартості придбаних підрядних робіт у ПП "ЛьвівПроектБудРеставрація" у розмірі 82289,4 грн.

Висновок відповідача про порушення позивачем зазначених вище положень податкового законодавства ґрунтується на тому, що правочини позивача та ПП "ЛьвівПроектБудРеставрація" не направленні на реальне настання правових наслідків і є нікчемними з огляду на те, що в ході перевірки ПП "ЛьвівПроектБудРеставрація" встановлено відсутність реального здійснення господарських операцій між вказаним суб'єктом господарювання та його контрагентами.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного вище закону включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного закону визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподатковуваного доходу на суму витрат для цілей оподаткування податком на прибуток приватних підприємств є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські відносини між ПП "Будконструкція" та ПП "ЛьвівПроектБудРеставрація" підтверджені Договором підряду № 32 від 5 травня 2009 року на виконання будівельних робіт, Договором підряду № 41 від 1 липня 2009 року на виконання будівельних робіт та Договором підряду № 53 від 2 листопада 2009 року на виконання будівельних робіт.

Згідно із умовами зазначених договорів, ПП "ЛьвівПроектБудРеставрація" виконувало в якості субпідрядника ремонтно-будівельні роботи на об'єктах, що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами, укладеними з замовниками робіт та ПП "Будконструкція", довідками про вартість виконаних підрядних робіт, актами виконаних робіт форми КБ-2, КБ-3, виданими та отриманими податковими накладними.

Виконання підрядних робіт позивачем також підтверджується листами замовників, зокрема, Листом Головного управління юстиції у Львівській області від 1 квітня 2011 року № 1518/05-03, Листом ТОВ "Українська панчішна компанія" від 5 квітня 2011 року № 02-02/04-11 та Листом ЛКП "Львівелектротранс" від 11 квітня 2011 року № 06-466, а також наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, відповідно до яких одержувачем коштів є ПП "ЛьвівПроектБудРеставрація".

Фактичне оформлення операцій за результатами їх виконання підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами (накладними, податковими накладними та корінцями прибуткових касових ордерів), які відповідають вимогам чинного законодавства.

На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "ЛьвівПроектБудРеставрація".

При цьому, Вищий адміністративний суд України звертає увагу на те, що господарські відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом за умови ненадання податковим органом доказів, які б спростовували відповідність наданих платником податків документів податкового обліку дійсності.

Таким чином, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкові повідомлення-рішення від 19 січня 2011 року № 0000142302/0/1662 та № 0000132302/0/1664 прийняті відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Згідно з положеннями частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісним платником податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 липня 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.