Вищий адміністративний суду України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2013 року

у справі № 2-а-820/302/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний Дім "ДІНАС"

до Державної податкової інспекції у Московському районі

м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговельний Дім "ДІНАС" (надалі також - ТОВ "ТД "ДІНАС", позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001122220 та № 0001132220 від 13 вересня 2012 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний Дім "ДІНАС" до Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень задоволено у повному обсязі. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової служби у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0001122220 від 13 вересня 2012 року; скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової служби у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби № 0001132220 від 13 вересня 2012 року.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби залишено без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року по справі № 2-а-820/302/13-а - без змін.

В касаційній скарзі Державна податкова інспекція у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору просить, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2013 року по справі № 2-а-820/302/13-а скасувати, прийняти нове судове рішення яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач не скористався процесуальним правом надати письмові заперечення на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельний Дім "ДІНАС" з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП "Розвиток-2010" у період з 1 жовтня 2011 року по 30 жовтня 2011 року.

За висновками перевірки Державною податковою інспекцією у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби складено акт 1535/2200/30138061 від 22 серпня 2012 року, яким були встановлені порушення позивачем підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 та пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки від 22 серпня 2012 року відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 13 вересня 2012 року № 0001122220, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 9775 грн. з них: 9775 грн. за основним платежем, та 0 грн. штрафні (фінансові) санкції; та № 0001132220 яким позивачу визначено суму податку на додану вартість у розмірі 10625 грн., з них: 8500 грн. за основним платежем, та 2125 грн. штрафні санкції.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач виконав усі передбачені законом умови для набуття права на податковий кредит та документальне підтвердження.

Надаючи оцінку судовим рішенням судів попередніх інстанцій на відповідність вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, вищий адміністративний суд України звертає увагу на наступне.

Згідно пункту 198.3 Податкового кодексу України (2755-17) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно пункту 198.6 Податкового кодексу України (2755-17) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому, відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

З аналізу положень Податкового кодексу України (2755-17) судами встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту витрати зі сплати податку за відсутності податкової накладної, або за наявності податкової накладної, оформленої з порушенням положень статті 201 Кодексу.

Згідно статті 201 Податкового кодексу України підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку чинне законодавство не передбачає.

Як підтверджується матеріалами справи 23 вересня 2011 року між ТОВ "ТД "ДІНАС" та ПП "Розвиток" - 2010" укладено договір поставки № 1-23/09 від 23.09.2011 року.

У відповідності з вимогами укладеного договору ПП "Розвиток-2010" поставлено позивачу борошно пшеничне першого та вищого ґатунку. Поставка за договором здійснювалась з пункту розвантаження: Харківська область, смт. Новопокровка, вулиця Весіча, 1 (Новопокровський КХП), на умовах DAP (Інкотермс 2010) автомобільним транспортом Постачальника.

На підтвердження виконання зазначеного договору позивачем надані:

- прибуткова накладна №4-10 від 06.10.2011 року (а.с.43);

- податкова накладна №1 від 06.10.2011 року (а.с. 44);

- посвідчення якості №000006240 від 06.10.2011 року.

- акт прийому передачі від 06.10.2011 року (а.с.64).

Також на підтвердження факту реальності здійснення господарської операції в частині перевезення придбаного за договором товару позивачем надано копію товарно-транспортної накладної № 51011 від 6 жовтня 2011 року.

Як слідує з наведених вище документів, вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) . Податкова накладна не містить недоліків, а порядок її заповнення відповідає встановленому чинним на момент їх виписання законодавству.

Таким чином, позивачем надано належним чином оформлені документи, які підтверджують факт реального виконання договору поставки, укладеного з ПП "Розвиток".

Щодо посилання в акті перевірки на відсутність ПП "Розвиток" за юридичною адресою, то суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що належними доказами підтвердження відсутності юридичної особи за місцем реєстрації є відомості з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Враховуючи викладене, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісним платником податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За правилами статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12 березня 2013 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 4 червня 2013 року у справі № 2-а-820/302/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.