Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів : Логвиненко А.О. (доповідач), Донець О.Є., Мороз В.Ф.

здійснивши попередній розгляд касаційної скарги управління Державної казначейської служби України у м. Добропіллі Донецької області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 6.06.2012 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.07.2012 р. у справі

за позовом ОСОБА_3

до відповідача-1 Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області

відповідача-2 Управління Державної казначейської служби України у м. Добропіллі Донецької області

про стягнення суми сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1964,00 грн.,-

27.04.2012 р. ОСОБА_3 звернувся із позовом про стягнення з Державного бюджету безпідставно сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 1964,00 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 6.06.2012 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.07.2012 р., позов задоволено в повному обсязі.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, управління Державної казначейської служби України у м. Добропіллі Донецької області звернулося із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 5.12.2011 р. придбав у ПАТ "Донецьк-Авто" легковий автомобіль ЗАЗ "LANOS", при реєстрації якого в органах ДАІ ним було сплачено 3% збір до пенсійного фонду у розмірі 1964,00 грн., згідно квитанції від 1.12.2011 р. № 387/48835 (а.с.10).

Пунктом 7 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено виключний перелік осіб - платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, передбачено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.

Тобто, відповідно до вказаного Закону обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування покладається на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів.

Проте, відповідно до пункту 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 р. (1740-98-п) , платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством).

Відповідно до частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

У роз'ясненні Пленуму Верховного Суду України, яке міститься в постанові від 01.11.1996 р. № 9 (v0009700-96) (пункт 5) зазначено, що судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента України, постанови Верховної Ради України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, акти органів місцевого самоврядування, накази та інструкції міністерств і відомств, накази керівників підприємств, установ та організацій тощо) підлягають оцінці на відповідність як Конституції, так і закону. Якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

Враховуючи, що Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" (400/97-ВР) не передбачено сплату збору при придбанні автомобіля, а сплата даного збору передбачена лише при його відчуженні, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про повернення ОСОБА_3 безпідставно отриманого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі легкового автомобіля та стягнення з Державного бюджету України на його користь суми помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі 1964,00 грн.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 224 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, -

Касаційну скаргу управління Державної казначейської служби України у м. Добропіллі Донецької області залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду від 6.06.2012 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25.07.2012 р. - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст.ст. 235- 244 КАС України.