Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Стародуба О.П.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 серпня 2010 року у справі за його позовом до військової частини А 1743 про стягнення заборгованості з виплати одноразової грошової допомоги,

У липні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до військової частини А 1743, в якому просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість з виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з ушкодженням здоров'я під час проходження військової служби в розмірі 55544,94 грн, виходячи положень частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". В позові посилався на те, що до 28 грудня 2006 року він проходив військову службу у військовій частині А 1743, проте відповідач не в повному обсязі виплатив йому грошову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності другої групи, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, перерахувавши 04 вересня 2008 року суму 41261,40 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2010 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 серпня 2010 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з військової частини А 1743 на користь позивача 583,20 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, а за справою постановити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 проходив військову службу у військовий частині А 1743 на посаді заступника командира гаубичного артилерійського дивізіону з озброєння.

Наказом командира військовий частини А 1743 від 28 грудня 2006 року №283 на виконання наказу Командира Військово-Морських Сил Збройних Сил України від 30 жовтня 2006 року №200 позивач, як заступник командира гаубичного артилерійського дивізіону з озброєння, був виключений з 28 грудня 2006 року із списків особового складу частини за станом здоров'я.

Згідно з випискою із акту огляду МСЕК №2 м. Сімферополя від 02 квітня 2007 року ОСОБА_2 був визнаний інвалідом другої групи. Інвалідність пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

У вересні 2007 року позивач звернувся до командира військової частини А 1743 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності другої групи, передбаченою статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284 (284-2007-п) , якою затверджений Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році (далі - Порядок №284).

За результатами розгляду звернення зазначена допомога була виплачена ОСОБА_2 04 вересня 2008 року у сумі 41261,40 грн, про що свідчить копія платіжного доручення №U1519193 від 04 вересня 2008 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що відповідач не у повному обсязі виплатив ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності, пов'язаної із проходженням військової служби, оскільки при нарахуванні даної виплати не були враховані відомості про посадовий оклад, оклад за військове звання та надбавки, зазначені у грошовому атестаті, виданому позивачу військовою частиною при його звільненні з лав Збройних Сил України, унаслідок чого виникла недоплата у сумі 583,20 грн. Проте, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач загалом правильно обчислював розмір одноразової грошової допомоги, що належала до виплати позивачу, з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №284 (284-2007-п) , якою визначено умови та порядок виплати цієї допомоги.

Проте з такими висновками судів погодитись неможливо виходячи з наступного.

Згідно із частиною другою статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом 3 пункту 2 Порядку №284 (284-2007-п) визначено, що військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби мають право отримати одноразову допомогу, зокрема інвалідам II групи - у розмірі 54-місячного грошового забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За змістом пункту 3 Порядку №284 (284-2007-п) Розмір грошової допомоги визначається відповідно до грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання, відсоткової надбавки за вислугу років та 100-відсоткової надбавки, передбаченої Указами Президента України від 04 жовтня 1996 року №925 (925/96) та від 23 лютого 2002 року №173 (173/2002) і постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 2000 року №829 (829-2000-п) за останньою посадою, яку військовослужбовець займав на день втрати працездатності, а особа, звільнена з військової служби, - на день звільнення. У разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання грошової допомоги у більшому розмірі, її виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України (254к/96-ВР) , закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів приходить до висновку, що при визначенні розміру грошового забезпечення позивачу, як інваліду другої групи, підлягає застосуванню закон, а не постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року №284 (284-2007-п) , яка звужує поняття грошового забезпечення визначеного у частині другій статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Отже, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що виходячи із визначених в частині четвертій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги необхідно застосовувати не Порядок №284 (284-2007-п) , а Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , який має вищу юридичну силу.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеній у постанові від 12 листопада 2013 року у справі №21-383а13.

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з урахуванням положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства щодо відсутності можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, що відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 15 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 25 серпня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до військової частини А 1743 про стягнення заборгованості з виплати одноразової грошової допомоги - скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_2 до військової частини А 1743 про стягнення заборгованості з виплати одноразової грошової допомоги направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.