826/10869/13-а Про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, якими збільшено суми податку на прибуток та податку на додану вартість - 27.01.2014 Прийняття

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.07.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року, адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві № 0003312220, № 0003322220 від 03.06.2013 року.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач з вимогами та доводами заявника не погоджується, просить залишити в силі рішення судів попередніх інстанцій.

В судове засідання сторони не з'явилася, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи у його відсутність.

У зв'язку із зазначеним, справа відповідно до вимог частини першої статті 222 КАС України розглядалася в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Укррос-транс" з питань правильності нарахування та повноти сплати до державного бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток з 01.10.2010 року по 31.03.2013 року по взаємовідносинах з ТОВ "Саноіл Торг".

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 та п.201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого ним задекларовано податковий кредит на загальну суму 4 102 340,00 грн., в тому числі за березень 2011 року - 803 467,00 грн., за квітень 2011 року - 500 040,00 грн., травень 2011 року - 600 662,00 грн., червень 2011 року - 697 679,00 грн., червень 2012 року - 556 078,00 грн., липень 2012 року - 610 949,00 грн., серпень 2012 року - 333 465,00 грн. та сформовано валові витрати на загальну суму 23 994 380,00 грн., в тому числі за І квартал 2011 року - 2 500 198,00 грн., ІІ квартал 2011 року - 6 491 706,00 грн., ІІ-ІІІ квартал 2011 року - 6 491 706,00 грн., ІІ-ІV квартали 2011 року - 6 491 706,00 грн., І квартал 2012 р. - 7 500 011,00 грн., півріччя 2012 р. - 15 002 476,00 грн., ІІІ квартали 2012 р. - 15 002 476,00 грн., 2012 р. - 15 002 476,00 грн. за наслідками операцій з контрагентом - ТОВ "Саноіл Торг".

За результатами даної перевірки складено акт від 16.05.2013 року № 1523/22-221-30056859, на підставі висновків якого прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0003312220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на прибуток" у розмірі 6 793 918,00 грн., з яких основного платежу - 5 218 658,00 грн., штрафних санкцій - 1 575 260,00 грн. та податкове повідомлення-рішення форми "Р" № 0003322220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" у розмірі 4 852 587,00 грн., з яких 4 102 340,00 грн. - основного платежу та 750 247,00 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Як вбачається з акта перевірки та було встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток стали висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ "Саноіл Торг".

Даний висновок ґрунтується на отриманому від ДПІ у Шевченківському районі міста Києва ДПС акті перевірки № 788/22-20/37269136 від 22.03.2013 року "Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Саноіл Торг" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "ИНФИНИТИ" за період з 21.03.2011 року по 30.09.2012 року", в якому вказується, що у контрагентів ТОВ "ИНФИНИТИ" були відсутні технічні можливості виконання господарських операцій, що свідчить про відсутність постачання товарів на адресу ТОВ "ИНФИНИТИ", неможливість ТОВ "ИНФИНИТИ" здійснювати діяльність з виробництва олії соняшникової та макухи соняшникової й відповідно нереальність господарських операцій за участю ТОВ "ИНФИНИТИ".

Крім того, контролюючий орган, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (435-15) , встановив фіктивність угод, укладених між позивачем - ТОВ "Укррост-транс" та ТОВ "Саноіл Торг", а також неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі таких нікчемних угод, що призвело до заниження податкових зобов'язань по ПДВ та завищення валових витрат.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій вірно зазначили про необґрунтованість висновків акту перевірки, на підставі яких прийняті спірні повідомлення-рішення, і як наслідок, відсутність підстав для застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у спірних податкових повідомленнях-рішеннях.

З таким висновком судів колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з огляду на таке.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разу здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 ПК України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11. ст. 201 ПК України).

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно із ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", зазначено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із ч. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 зазначеної статті названого вище Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Крім того, пунктом 14.1.27 ст. 14 ПК України передбачено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 ст. 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

З наведених норм податкового законодавства вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Встановлено, що ТОВ "Укррос-транс" укладено договори купівлі-продажу з ТОВ "Саноіл Торг": № 11-05-11 від 11.05.2011 року, № 07-11-11 від 07.11.2011 року; № 23-12-10 від 23.12.2010 року, № 19-11-10 від 19.11.2010 року, № 04-05-11 від 04.05.2011 року, №10-11-10 від 10.11.2010 року, № 06-03-11 від 06.03.2011 року, №10-10-12 від 10.10.2012 року, № 17-11-10 від 17.11.2010 року.

Позивачем при проведенні перевірки була надана вся необхідна первинна документація, яка підтверджує факт здійснення підприємством господарських операцій з отримання від ТОВ "Саноіл Торг" різноманітної сільськогосподарської продукції: олії, соняшника, макухи та сої, використання її в господарській діяльності підприємства та відповідно правомірність віднесення витрат по придбанню цих товарів до валових, а саме: договори та специфікації до них, податкові накладні, видаткові накладні, акти приймання-передачі.

Судами попередніх інстанцій досліджено відповідні документи та встановлено, що вони не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.

Таким чином, первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов угод з зазначеним вище контрагентом, а також формування позивачем податкового кредиту, валових витрат та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Отриманий товар був оплачений позивачем у безготівковій формі, що підтверджується довідками з банку, а на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ "Саноіл Торг" був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Крім того, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів та порядку їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку, а наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Доводи відповідача про фіктивність договору, укладеного між позивачем та ТОВ "Саноіл Торг", у зв'язку з визнанням податковим органом договорів за ланцюгами між попередніми контрагентами ТОВ "Саноіл Торг", зокрема, ТОВ "ИНФИНИТИ" нікчемними, судами попередніх інстанцій правомірно не прийняті до уваги, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Крім того, факт визнання правочину нікчемним (недійсним) має наслідком застосування негативних наслідків за цивільним законодавством, а не донарахування податкових зобов'язань.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Однак судами попередніх інстанцій вірно зауважено, що ДПІ не мала права використовувати інформацію, викладену в Акті перевірки № 788/22-20/37269136 від 22.03.2013 року "Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Саноіл Торг" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "ИНФИНИТИ" за період з 21.03.2011 року по 30.09.2012 року, у зв'язку із ухвалою про забезпечення адміністративного позову від 23 квітня 2013 року у справі № 826/5797/13-а Окружного адміністративного суду міста Києва до набрання законної сили рішенням суду у вказаній справі, а постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2013 року, дії працівників ДПІ у Шевченківському районі м.Києва по складанню Акту документальної позапланової невиїзної висновку щодо завищення податкових зобов'язань з податку на додану вартість у даній справі було визнано протиправними та заборонено використовувати інформацію, відображену у наведеному Акті.

Щодо реальності правочинів між позивачем - "Укррос-транс" та ТОВ "Саноіл Торг" та придбання товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, то даний факт підтверджується наявними у справі договорами комісії між позивачем та ТОВ "ЮГЕКОТОП" з додатками до них, а також документами на підтвердження виконання ТОВ "ЮГЕКОТОП" своїх обов'язків перед ТОВ "Укррос-транс": копіями експортних контрактів, укладених з покупцями; актів здачі-прийняття робіт (надання послуг); звітів комісіонера ТОВ "ЮГЕКОТОП" перед комітентом ТОВ "Укррос-транс"; довідками з банку про зарахування валютної виручки від продажу товару; звітами комісіонера ТОВ "ЮГЕКОТОП" по валюті про перерахування коштів від покупців товарів (нерезидентів) до комісіонера; копіями вантажно-митних декларацій з відмітками, що товар, який в них задекларований вивезений за межі території України в повному обсязі; коносаментами; міжнародними ветеринарними сертифікатами; фітосанітарними сертифікатами; сертифікатами походження; радіологічними сертифікати; санітарними сертифікатами; актами здачі-прийняття робіт (послуг), що підтверджують зберігання, сертифікацію, транспортування, навантаження та відвантаження товару, оформлення товару на експорт; актами приймання товару по якості та кількості від ТОВ "Укррос-транс" до ТОВ "ЮГЕКОТОП".

Отже, суди попередніх інстанцій зробили вірний висновок про правомірність формування за цими операціями податкового кредиту з податку на додану вартість, формування валових витрат та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а тому у податкового органу не було підстав для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку про задоволення вимог позивача.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів та встановлених обставин справи.

З урахуванням викладеного судами ухвалені законні і обґрунтовані рішення, що постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права та підстав для їх скасування не вбачається.

Стаття 220 КАС України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 224, 230 КАС України, суд

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.07.2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.